Пропозиція харківського мера Ігоря Терехова знизити ПДВ на базові продукти харчування та ліки до 5% пролунала не випадково. Рівень бідності в Україні за даними Світового банку злетів до 41,6% у 2025 році — майже вдвічі більше, ніж у 2021-му. Коли майже кожен другий українець опиняється за межею бідності, питання податкового навантаження на хліб, крупи чи інсулін перестає бути суто фіскальною дискусією і стає питанням виживання домогосподарств.
Механізм, який пропонує Терехов, технічно простий. ПДВ закладений у кінцеву ціну будь-якого товару — це податок на споживання, який платить покупець у момент покупки. Знизивши ставку з базових 20% до 5% на окремі соціальні категорії товарів, держава фактично дозволяє продавцю тримати нижчу ціну на полиці, не втрачаючи маржу. Це прямий і швидкий спосіб підтримати купівельну спроможність найбідніших верств, оскільки саме вони витрачають найбільшу частку доходу на продовольство.
Чому зниження ПДВ на продукти харчування виглядає логічним кроком
Економіст Олексій Кущ називає знижену ставку ПДВ єдиним реальним механізмом амортизації цінової кризи, що насувається через логістичні, енергетичні та транспортні подорожчання. Його аргумент не лише економічний, а й соціальний: якщо бідність охопить більшість населення, а невелика група водночас концентруватиме основні статки, суспільство втратить відчуття справедливості. Для країни, яка веде війну й потребує консолідації, така поляризація небезпечніша за будь-які бюджетні втрати.
Кущ прямо попереджає про дві тенденції, які накладаються одна на одну: зростання кількості бідних, які вже наступного року можуть стати більшістю населення, і паралельне розшарування, коли невелика заможна група протистоятиме зубожілій більшості. Саме це поєднання, на його думку, здатне підірвати соціальну солідарність всередині країни під час війни.
Чому бюджет не може собі дозволити тотальне зниження
Протилежну позицію озвучує фінансовий експерт Сергій Фурса, який вважає ненормальною саму ідею зниження податків під час війни. Логіка тут зрозуміла: ПДВ — один з найбільших і найстабільніших джерел наповнення державного бюджету, а бюджет наразі значною мірою спрямований на фінансування армії. Будь-яке зменшення цього потоку означає пошук альтернативних джерел фінансування оборони саме тоді, коли це найменш доречно.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Ілля Несходовський з Мережі захисту національних інтересів «АНТС» додає практичний вимір проблеми. Тотальне зниження ставки ПДВ, за його словами, неприпустиме, бо зрізає максимальну суму доходів бюджету. Але навіть точкове зниження для соціальних товарів створює низку адміністративних складнощів — від визначення переліку товарів, що підпадають під пільгу, до ризику появи схем ухилення від оподаткування через заниження вартості чи маніпуляції з асортиментом. Несходовський погоджується з ідеєю по суті, але наполягає, що зараз не час для її впровадження.
Прецедент 2022 року і чому він не гарантує повторення
Україна вже застосовувала зниження ПДВ під час війни — під час паливної кризи 2022 року, коли удари по нафтобазах і логістичні розриви загрожували паралічем ринку пального. Тоді знижена ставка допомогла втримати бізнес на плаву і знизити соціальну напругу, не допустивши різкого стрибка цін на пальне для кінцевого споживача. Цей кейс доводить: за наявності політичної волі бюджетні компенсатори знаходяться навіть у найскладніших умовах.
Але паливна криза мала локальний і гостро ситуативний характер, тоді як пропозиція щодо продуктів харчування та ліків стосується постійної, системної частини споживчого кошика. Масштаб випадання доходів бюджету в цьому разі непорівнянний з точковою підтримкою одного ринку. Це і є головна відмінність, яка змушує частину експертів ставитися до ідеї обережніше, навіть визнаючи її соціальну справедливість.
Що це означає для економічної політики
Дискусія навколо зниження ПДВ на соціальні товари демонструє класичний конфлікт воєнної економіки: потреба фінансувати оборону конкурує з потребою втримати населення від стрімкого зубожіння. Жодна зі сторін не заперечує існування проблеми бідності — розбіжність лише в тому, чи може держава собі дозволити розв’язувати її через податкові інструменти просто зараз. Поки що відповідь більшості експертів зводиться до формули «ідея правильна, але передчасна», що залишає питання відкритим до моменту, коли бюджетний простір дозволить такий маневр.
