Чому видобувна галузь України втрачає інвесторів через ліцензії та тарифи

Видобувна промисловість опинилася в ситуації, коли формальні правила гри часто важать більше за наявність самих родовищ. Голова Національної асоціації добувної промисловості Ксенія Оринчак на конференції United by Mining окреслила три системні перешкоди, які стримують розвиток сектору: доступ до земельних ділянок, модель ліцензування та вартість інфраструктурних послуг — електроенергії й залізничних перевезень. Кожна з цих проблем має власну економічну логіку і власний вплив на рішення інвестора заходити в український видобуток чи обирати іншу юрисдикцію.

Наскрізна ліцензія як бар’єр входу

Нинішня модель передбачає видачу єдиної ліцензії, яка одночасно дає право на розвідку та на видобуток корисних копалин. На перший погляд це спрощення процедури. Насправді механізм працює проти інтересів частини інвесторів, особливо тих, хто готовий вкладати кошти в геологорозвідку, але не хоче одразу брати на себе зобов’язання повного циклу видобутку.

Оринчак прямо називає це «великим чеком для інвестора» — наскрізна ліцензія вимагає фінансових і юридичних зобов’язань, розрахованих на весь життєвий цикл родовища, ще до того, як стане зрозуміло, чи є воно комерційно привабливим. Розвідка — це завжди етап з високою невизначеністю: родовище може виявитися бідним, складним у видобутку або економічно невигідним через логістику. Розділення ліцензій на розвідувальну і видобувну дозволяє інвестору протестувати гіпотезу з меншим ризиком, а вже на основі результатів геологічних досліджень приймати рішення про перехід до видобутку. Це знижує поріг входу в галузь і відкриває двері для менших гравців та спеціалізованих розвідувальних компаній, яким сьогодні модель наскрізної ліцензії просто не підходить.

Земля та бюрократична синхронізація

Друга проблема — доступ до земельних ділянок, і тут показовою є різниця у взаємодії з різними державними органами. За словами Оринчак, із Держгеокадастром певна синхронізація процесів уже є, тоді як з Державною архітектурно-будівельною інспекцією її практично немає. Для видобувної компанії це означає, що навіть після отримання ліцензії та підтвердження запасів корисних копалин процес виходу на фактичний видобуток може затягуватися через неузгодженість процедур між відомствами, які відповідають за землекористування і за будівельний дозвільний процес. У капіталомісткій галузі, де інвестиції в обладнання та інфраструктуру закладаються заздалегідь, кожен місяць бюрократичного очікування — це пряме здороження проєкту і додатковий ризик для фінансової моделі.

Тарифи як прихована складова собівартості

Третій і, можливо, найвідчутніший фактор — вартість електроенергії та послуг залізниці. Видобуток корисних копалин — енергоємний процес, а транспортування сировини до переробних потужностей чи портів відбувається переважно залізницею. Коли ці дві статті витрат зростають швидше, ніж у країнах-конкурентах, собівартість українського видобутку перестає бути конкурентною на глобальному ринку сировини.

Логіка інвестора, яку описує Оринчак, гранично проста: перед заходом у проєкт рахується економіка — наскільки вигідно працювати саме в Україні порівняно з альтернативними юрисдикціями. Якщо різниця в тарифах нівелює переваги від наявності ресурсу, кваліфікованих кадрів чи географічного розташування, Україна перестає вирізнятися на фоні інших країн із власними покладами корисних копалин. Це означає, що тарифна політика перетворюється на чинник прямої конкуренції за капітал, а не просто на внутрішню інфраструктурну проблему.

Що це означає для сектору

Промисловість уже раніше вказувала на ту саму проблему — представники металургійної галузі неодноразово називали високу вартість електроенергії та залізничних тарифів стримуючим фактором для розвитку виробництва загалом. Підвищення тарифів «Укрзалізниці» на 30% із кінця серпня лише загострило ситуацію й спричинило звернення великих промислових підприємств до уряду з проханням про стабілізацію цих тарифів.

Видобувна галузь перебуває на початку виробничого ланцюга: від вартості видобутку сировини залежить конкурентоспроможність усієї подальшої переробки та металургії. Якщо структурні бар’єри — ліцензійна модель, бюрократична неузгодженість і тарифне навантаження — залишаться незмінними, це означатиме втрату потенційних інвестицій саме на етапі геологорозвідки, коли рішення про вхід у проєкт приймаються найлегше й найшвидше змінюються на користь інших країн.