Постійна палата третейського суду в Гаазі поставила крапку в одній із найтриваліших юридичних битв українського фінансового сектору проти Росії. Арбітраж зобов’язав РФ виплатити ПриватБанку понад 327 млн доларів компенсації за активи, вилучені в окупованому Криму. Сума включає відсотки, що нараховуються з 18 квітня 2014 року і продовжуватимуть нараховуватися до повного розрахунку, а також судові витрати банку. Шлях до цього рішення тривав 11 років і пройшов через кілька інстанцій, кожна з яких відхиляла спроби Росії заблокувати процес.
Як влаштований механізм інвестиційного арбітражу
В основі справи лежить двостороння угода про заохочення та взаємний захист інвестицій, підписана у 1998 році. Такі угоди між державами створюються саме для того, щоб інвестор однієї країни міг захистити свою власність на території іншої, якщо держава-господар порушує його права — націоналізує активи, обмежує доступ до майна чи іншим чином завдає збитків без компенсації. Коли така угода діє, інвестор отримує право звернутися не до національного суду країни, де сталося порушення, а до незалежного міжнародного арбітражу.
ПриватБанк до окупації Криму володів там нерухомістю, кредитним портфелем і коштами клієнтів. Після встановлення російського контролю над півостровом ці активи фактично перейшли під управління окупаційної влади, а банк втратив можливість ними розпоряджатися. Саме на підставі угоди 1998 року банк у 2015 році ініціював арбітражне провадження проти РФ, вимагаючи визнати захоплення незаконним і компенсувати збитки.
Чому процес розтягнувся на 11 років
Арбітраж визнав дії Росії незаконними, але це рішення не стало остаточним автоматично. Міжнародна арбітражна система передбачає кілька рівнів перевірки: сторона, що програла, може оскаржити рішення в національному суді країни, де розташований арбітражний інститут. Росія скористалася цим правом у 2019 році, звернувшись до Апеляційного суду Гааги. Суд розглядав скаргу три роки і у 2022-му відхилив її, підтвердивши законність первинного рішення.
РФ не зупинилася і подала заяву до Верховного суду Нідерландів — найвищої судової інстанції, здатної переглянути рішення нижчих судів у цій юрисдикції. У 2024 році Верховний суд також підтвердив чинність арбітражних рішень, остаточно вичерпавши для Росії всі законні способи оскарження на території Нідерландів. Тільки після цього арбітраж зміг перейти до завершальної стадії — визначення точного розміру збитків і винесення фінального рішення про компенсацію.
Читайте нас у Telegram
Підписатися
Така багаторівнева процедура — не бюрократична тяганина, а стандартний механізм захисту прав відповідача в міжнародному арбітражі. Він одночасно гарантує, що рішення буде юридично бездоганним і витримає будь-яку подальшу перевірку, коли справа дійде до примусового виконання.
Що означає остаточне рішення для банку і сектору
Отримане рішення юридично завершене й більше не підлягає оскарженню в Нідерландах. Це дає ПриватБанку статус визнаного кредитора з конкретною, підтвердженою судом сумою вимоги. Членкиня правління банку Солвіта Деглава заявила, що фінустанова очікує повної виплати і готова вживати заходів для захисту інтересів банку та його стейкхолдерів — йдеться про пошук активів РФ за кордоном, на які можна звернути стягнення, оскільки добровільно Росія платити за такими рішеннями не буде.
Для українського банківського сектору подібні перемоги мають значення, що виходить за межі конкретної суми. Кожне визнане міжнародним арбітражем рішення проти РФ формує юридичну базу, яка може використовуватися іншими постраждалими інституціями та підприємствами. Накопичення таких підтверджених вимог підсилює загальний тиск на Росію в міжнародному правовому полі та створює основу для майбутніх механізмів компенсації збитків, завданих окупацією і війною.
Практичне виконання рішення залишається окремим викликом — міжнародне право дає інструмент визнання боргу, але не гарантує автоматичного стягнення коштів з держави, яка ухиляється від виконання своїх зобов’язань. Втім, саме наявність остаточного, юридично бездоганного арбітражного рішення відкриває шлях до пошуку активів РФ у юрисдикціях, де такі рішення визнаються і виконуються примусово.
