У місті Галич, на вулиці Наталії Вівчаренко, збереглося унікальне плодове дерево — груша, що має понад столітню історію. Вона не лише витримала випробування часом, а й стала джерелом нового сорту, який сьогодні росте в багатьох приватних садах регіону.
Згідно з переказами, грушу прищепив австрійський солдат під час Першої світової війни, приблизно між 1914 і 1918 роками. Він привіз із собою живець, який місцеві називали “ножиком”, ймовірно, з Австрії. Рослина прижилася, дала врожай — і завдяки непересічним смаковим якостям плодів стала популярною серед місцевого населення.
Особливо активно новий сорт поширювався серед мешканців району Галич-гора. З цього дерева брали пагінці для щеплення, й воно стало своєрідною “матір’ю” для багатьох садів довкола.
Сьогодні столітнє дерево все ще плодоносить, хоча й перебуває у складному стані. Значна кількість гілок засохла, а навколишні дуби та липи затіняють його, знижуючи життєздатність. Попри це, груша лишається живим символом спадковості, витривалості та історичної пам’яті.
Національний заповідник “Давній Галич” нині проводить збір інформації про вікові дерева регіону, і ця груша — один із ключових об’єктів дослідження.
