Учора, 16 вересня 1947 року, народився Валерій Марченко – український журналіст, перекладач, дисидент-правозахисник, який загинув у радянській в'язниці.
Дмитро Чекалкін, блогер, сторінка ФБ.
Вперше заарештований 25 червня 1973-го “за антирадянську пропаганду та агітацію”. Написані ним три статті: “За параваном ідейності”, “Страшний якийсь тягар”, “Київський діалог”, кваліфіковані кдб як антирадянські. У них Марченко ставив риторичні запитання: Чому занепадає українська мова? Чому з легкої руки високих партійних чиновників підноситься безбарвна, відверто кон’юнктурна література?
Засуджений на 6 років до колонії суворого режиму та два роки заслання. У пермських таборах познайомився із відомими правозахисниками Семеном Глузманом та Іваном Світличним, написав ряд публіцистичних нарисів, зокрема, про нестерпні умови перебування в’язнів у колонії, про воїнів УПА, засуджених ще за часів сталіна.
Вдруге заарештований 21 жовтня 1983-го. Валерію Марченку інкримінувалося виготовлення та розповсюдження документів з метою підірвати й ослабити радянський державний лад. З моменту ув’язнення став членом Української Гельсінської групи. Важко хворого Валерія Марченка визнали особливо небезпечним рецидивістом і засудили на 10 років ув’язнення та 5 років заслання.
Помер український Герой 7 жовтня 1984-го після відмови нирок у тюремній лікарні у Ленінграді. Похований у селі Гатне на Київщині, поруч із могилою діда – відомого українського історика Михайла Івановича Марченка.
З останнього слова Валерія Марченка на суді (13.03.1984):
“Коли я вступив до універ¬ситету, я дізнався, що 5 мільйонів українців добровільно відмов¬ляються від рідної мови, від тієї краси та багатства, що отримує кожна людина від народження. До цих 5 млн належите також і ви, громадяни суддя, прокурор та адвокат.
Виявляється, Україна – єдина країна, що входить до складу ООН, висилає своїх в’язнів за межі своєї території. Перебуваючи в Пермських радянських концтаборах, я зіткнувся з брехнею та беззаконням.
Мені, як громадянинові і чоловіку, соромно за мою країну, де жінки тільки за переконання відбувають 25 років каторги. За всю історію існування держав не було таких ганебних фактів.
Мене звинувачують у наклепах на радянську медицину. У Пермській 35 зоні ІТК9 Івана Світличного поставили виконувати “легку” роботу – збирати дрібні деталі до праски, знаючи, що в нього немає пальців. Медкомісія визнала його спроможним до цієї роботи, а у висновку комісії було визначено, що в нього здоро¬вих 5 пальців на обох руках (замість 2). Тоді на папері обвели Іванову праву руку з одним пальцем і відіслали в Пєрмь проку¬рору – відповідь не надійшла. Чи це не наклеп на радянську медицину?
В моїй загибелі в тяжких умовах табору будете винні ви, громадянин суддя. А ось тут, під оцим гербом Української РСР, пропоную пові¬сити відбиток руки Івана Світличного з “медичним” твердженням, що на ній 5 пальців.”
У судовому процесі Марченко показав, що більшість свідків – співпрацівники кдб, медичні працівники – низької кваліфікації, адвокат не захищає, а звинувачує. Упродовж судового засідання Марченко почував себе погано, з’явилися ниркові коліки, боліла голова. Стояти міг, лише спираючися на бар’єр, просив у охорон¬ців пити.
На запитання судді, чого він хоче від суду, Марченко нарешті вимовив:
– Та давайте вже ваші 15 років!
У книзі “Рашизм. Звір із безодні” Юрій Щербак, досвідчений український дипломат, інтелектуал, очевидець народження та уважний дослідник небезпечних імперських ідеологій, відкриває перед читачем сутність рашизму оригінальним способом – через іронічну карикатуру й філософське викриття.
