Аграрії кажуть, що жителів сіл частіше мобілізують, а тому це може зірвати посівну.
Бронювання військовозобов’язаних від мобілізації продовжили до кінця березня. Перебронювати своїх працівників або оновити статус критичності самих підприємств можна до 31 березня.
Чи зможуть посіяти й зібрати урожай дрібні фермери, які не підпадають під визначені урядом критерії бронювання, йдеться у матеріалі спеціальної кореспондентки ТСН Валентини Доброти.
До великої війни в господарстві Вікторії Карачун справлялися самостійно. Та чоловік фермерки з двома синами, яким лише виповнилося за двадцять, три роки тому пішли на фронт добровольцями. І якщо мобілізують її єдиного працівника, Вікторія каже, доведеться самій сісти за кермо трактора.
В господарстві Ольги Голобородько є півтори тисячі гектарів землі. Все під зерновими. Два останні роки були не дуже врожайними. Але на кожен гектар за рік у неї припадає майже 10 тисяч гривень податку. То ж її господарство визначено як критично важливе і вона змогла забронювати дев’ять із тридцяти чотирьох працівників. Щоб не переживати за посівну та збір урожаю, каже пані Ольга, їй потрібно щонайменше 15 механізаторів. П’ятеро її працівників уже на фронті.
Жителів сіл перших мобілізували на фронт, каже голова Всеукраїнської аграрної ради, бо ЗСУ потрібні люди, які розуміються на великій техніці. Та на думку Дениса Марчука, треба шукати баланс між потребами фронту та агробізнесу.
“В цьому контексті, напевно, що для малого бізнесу варто було б розробити такий механізм, який би приводив до того, що залежно від кількості гектарів, скільки людей на цій кількості гектарів ти мав би можливість забронювати. Якщо, умовно, 50 гектарів – дві людини, 100 гектарів – чотири людини. І такий підхід був би більш зрозуміліший і важливіший саме для малого бізнесу, напевно”, – каже Денис Марчук, голова Всеукраїнської аграрної ради.
В уряді кажуть, що дрібним господарствам варто звертатися до обласних адміністрацій, мовляв, там вимоги значно лояльніші за урядові.
“Є альтернатива на рівні області, тому ці малі фермерські господарства – вони не є поза увагою, їм треба просто правильно зробити акцент, яким критеріям відповідати і де отримати той статус”, – каже Юлія Бабенко, в.о. керівника відділу з питань мобілізаційної роботи Мінагрополітики та продовольства.
Великі та дрібні господарства опинилися в нерівних умовах, кажуть аграрії. І це може призвести до злиття і поглинання гігантами малих. Та саме дрібні підприємства, кажуть фермери, є опорою для розвитку й підтримки громад. Села, в яких живуть фермери, не так занепадають.
Щоб втриматися на плаву, у фермерки Вікторії Карачун є ще один варіант – підвищити зарплати до 20 тисяч гривень.
Пані Вікторія вже готується до підживлення озимини. Сподівається посіяти ярову. І водночас переймається, чи буде кому збирати урожай. Фермери кажуть, що у них завжди бракувало грошей на розвиток, але тепер найбільше бракує людей.
