Уже два роки не можуть знайти присяжних у Гощанському та Березнівському районних судах. Охочих допомогти суддям вершити правосуддя там чомусь бракує. Тому чимало справ звідти доводиться передавати в інші суди в інші міста, де такої проблеми немає. Не приваблює кандидатів навіть винагорода, яку готові платити за можливість вершити чужі долі.
Андрій Карауш, голова обласної ради:
— Обласна рада отримала звернення від Теруправління Державної судової адміністрації в області щодо затвердження списку присяжних Гощанського та Березнівського районних судів. Оскільки ми можемо лише затвердити, а не сформувати, звернулись у Рівненську райраду і попросили ці списки. Відповідь отримали таку: у Гощанський суд є один кандидат, у Березнівський — нуль.
Хто такий присяжний? Це людина, яка в певних випадках та за згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею. Це оплачувана робота, винагорода розраховується, виходячи з посадового окладу судді з урахуванням фактично відпрацьованого часу. Відшкодовують витрати на проїзд, винаймання житла, виплачують добові.
Юрій Демянчук, очільник управління Державної судової адміністрації:
— Про причини відсутності кандидатів ми здогадуємось, одна із них, напевно — відсутність нормального інформування про цю потребу…
Юлія Іщенко, представниця пресслужби Гощанського районного суду:
— У нас справді уже два роки немає присяжних, якраз від грудня 2022-го. У тих, що були у попередньому складі, доля склалося по-різному: хтось пішов у лави ЗСУ і нині захищає країну, хтось і хотів би продовжити роботу, але уже не підходить за віком, бо закон встановлює обмеження — не старше 65 років. Дехто попросив увільнити від виконання обов’язків, бо через війну виїхав за кордон…
Нині знайти присяжних дуже важко. Ми уже неодноразово оголошення подавали на різних ресурсах, на порталі «Судова влада», в газетах, шукали через селищну раду — немає кандидатів. Телефонують вкрай рідко, за останній час такою роботою поцікавилася лише одна людина. Чому так? Хтось може боятися відповідальності, адже присяжні беруть участь у розгляді як цивільних, так і кримінальних справ. Також присяжні зобов’язані подавати щорічні декларації і підписувати їх своїм електронним підписом, так само, як це роблять держслужбовці. А якщо не подають або подають декларацію невчасно, то потім НАЗК має питання. Це може тягнути за собою як адміністративну, так і кримінальну відповідальність.
Ще однією причиною може бути те, що люди не хочуть витрачати свій час або роботодавець не бажає відпускати працівника з роботи на розгляд судових справ. Законодавство також передбачає оплату роботи присяжних. Втім, у попередньому складі присяжних у нас ніхто не писав заяв на виплату винагороди. Можливо, справді хотіли допомогти громаді.
Загалом перелік формується з близько 15 присяжних, але формує його не суд. Ініціатива іде від територіального управління Державної судової адміністрації, яка спочатку направляє подання до районної ради, куди і можуть звертатися кандидати. Якщо протягом певного часу там не формують такого списку і не призначають присяжних, то теруправління подається до обласної ради. Доводиться шукати кандидатів і тут, на місцях. На жаль, результату поки немає.
Але для розгляду справи і не потрібна участь усіх присяжних із сформованого і затвердженого переліку. До прикладу, такі цивільні справи, де йдеться про усиновлення, про обмеження дієздатності або коли особа визнається померлою чи зникла безвісти, потребують усього двох присяжних. Їх, як і суддю, що має розглядати конкретну справу, щоразу обирає програма — автоматизована система документообліку. Тобто це не робиться у ручному режимі, тож людський фактор виключено.
Через те, що немає присяжних, мусимо передавати чимало справ на розгляд іншим судам, де є сформований список присяжних — наприклад, в Острозький або Рівненський. Останній, мабуть, отримує від нас найбільше справ. Та все ж сподіваємося, що з часом охочі стати присяжними знайдуться, навантаження на суддів зменшиться.
У Березнівському районному суді ситуація аналогічна, охочих — давно немає. І чи найближчим часом з’являться — невідомо.
Олена РАКС.
