Технік батареї 17-ї бригади НГУ з позивним Шериф — про надійність самохідної артилерії на війні
На передовій є ті, хто влучно б’є ворога з гармат, а є ті, хто тримає саму артилерію на ходу. Молодший сержант із позивним Шериф — технік батареї САУ на Запорізькому напрямку. Його завдання — зробити так, щоб кожна самохідна артилерійська установка не тільки стріляла, а й поверталася. І щоб екіпаж мав шанс відпрацьовувати по окупантах навіть у найважчі дні.
Джерело: 17-та Полтавська бригада Національної гвардії України «Рейд»
«Зараз машини нові, із заводу, на гарантії. Багато вузлів опломбовано — не можна лізти. Але якщо проблема по ходовій, двигуну — беремося самі. Бо поки машина поїде на завод і повернеться, може бути вже пізно», — каже Шериф.
Окреме випробування — техніка з консервації. Машини роками стояли на зберіганні, і, хоча вони були законсервовані належним чином, та в польових умовах усе одно з часом виявляються нюанси, пов’язані з віком.
«Ці машини створені для активних бойових дій — швидкі, маневрові, з великим запасом міцності. Вони себе гарно зарекомендували, але якщо вчасно проводити базове технічне обслуговування», — пояснює військовослужбовець.
Працювати САУ доводиться й по 90 днів без виїзду з позицій. Майже без сну в розрахунку гармати. Бувало, що по 14 днів не могли навіть на дві години зупинити машину, бо весь час або готуються до бойової роботи, або уражають противника.
«Найстрашніше — коли починається контрбатарейна робота. Ти стріляєш, а вони — по твоєму квадрату. У нас був випадок: приліт за сім метрів. Просто навмання. Влачать чи ні. І з кожним днем усе менше хочеться вилазити з броньованої машини. Бо це не комп’ютерна гра. Там можна зберегтись. Тут — ні», — розповідає Шериф.
Коли ворог починає бити по нашій піхоті, артилерія має одне завдання — «робота на заборону дій». Просто стріляти по квадрату в якому ворог, аби змусити замовкнути його гармати. Щоб наші захисники могли просунутись уперед або евакуюватися.
«Інколи розумієш — влучив точно. Бо у відповідь починають сипати інтенсивніше, агресивно. А ти не можеш зупинитися. Бо за тобою — наші хлопці. І техніка має витримати. Зобов’язана витримати. Інакше піхота буде в пеклі», — каже молодший сержант.
Шериф пройшов шлях від мінометів до важкої артилерії. Він знає, як поводиться ствол після тисячі пострілів, коли ще можна їхати, а коли вже ні. І, головне, вміє слухати машину, як живу істоту.
«Машина, як і людина, втомлюється. І коли техніка починає здавати, вона попереджає. Якщо чуєш, лагодиш. Якщо ні — пізно. Я знаю це з досвіду. Перемагають ті, хто відчуває момент до, а не після», — підсумовує Шериф.
