«Стріляли по шахедах, був масований обстріл, пролітала ракета, разом збили»: історія одного з чергувань у 831-й БрТА
До повномасштабного вторгнення Олег працював головним механіком залізничного цеху. Його робота була пов’язана з виготовленням і ремонтом запчастин для залізничної техніки — точність, креслення, метал, відповідальність. Побратими згодом назвуть його просто — «Інженер».
Джерело: 831-ша Миргородська бригада тактичної авіації
У перші дні повномасштабного вторгнення Олег, як і тисячі інших чоловіків, прийшов до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Біля входу — мовчазна черга. Чоловіки різного віку, професій, характерів. Хтось уже тримав зброю, хтось ще вчора працював за комп’ютером або збирав урожай. Але об’єднувало їх головне: любов до Батьківщини та готовність її боронити. Без страху.
— Мені сказали в ТЦК очікувати на повістку вдома. І я чекав. Отримав її в травні 2022 року. Спочатку служив у танковій бригаді, згодом потрапив до 831-ї Миргородської бригади тактичної авіації, — розповідає військовик.
Технічні знання Олега не були марними на службі — стали ключовими в роботі з озброєнням.
— Коли мені вперше дали кулемет разом з інструкцією, я навіть зрадів. Для мене як інженера найголовніше, з чого потрібно починати, — характеристики, будова, налаштування, контроль. Це моя стихія, — зазначає боєць.
«Інженер» згадує, як разом із побратимами збив ракету окупантів. Це відбулось у той день, коли деякі військовослужбовці з його підрозділу виконували бойове завдання в складі однієї з бойових бригад. Це збиття колеги присвятили їм.
— Під час одного із бойових чергувань разом із іншими військовослужбовцями по команді «Ракетна небезпека» ми вийшли на свої пости, щоб приготуватись до збиття ворожих цілей. Склалось так, що всі стріляли по шахедах (у ту ніч був масований обстріл), і саме в цей момент пролітала ракета, яку разом збили. Ми були всі на такому адреналіні, що навіть не усвідомили спочатку, що трапилось. Я зрозумів, що було збиття, але точно не «шахеда», — ділиться воїн.
Картина, яку «Інженер» побачив після, врізалася в памʼять назавжди.
— Уламки падали, як у фільмах про виверження вулкану: лавина іскр, пил, жар. Виникла пожежа. Побратими, з якими ми тоді були на чергуванні, поїхали її гасити. А коли приїхали фахівці ДСНС, виявилось, що в тій ракеті були касетні боєприпаси. То справжнє диво, що вони не здетонували, — пригадує чоловік.
За цей бойовий епізод військовослужбовці отримали відзнаку Головнокомандувача — «Золотий Хрест». Але для «Інженера» найбільш емоційний момент був не тоді, коли він тримав нагороду, а тоді, коли її взяв до рук його син.
— Його маленькі долоні затрусились… Я побачив у тих руках і гордість, і відповідальність. І майбутнє, — зізнається військовик.
На жаль, один із побратимів, із яким тоді збивали ракету, згодом загинув у бою на одному з найгарячіших напрямків. Та памʼять про нього живе в серцях тих, хто продовжує боротися.
— Любіть Україну. Не опускайте рук. Вірте в Перемогу. Ми її обовʼязково здобудемо. Разом, — говорить до всіх українців словами, які звучать, як наказ і як молитва, «Інженер».
