«Скоєно збройний напад на військовослужбовця ТЦК, що супроводжував команду мобілізованих чоловіків. Під час слідування до навчального центру, група військовозобов’язаних, призваних за мобілізацією, в супроводі трьох військових ТЦК та СП, зупинилася в Пирятині на автозаправці.
До одного з військовослужбовців ТЦК підійшов чоловік у балаклаві та піксельних штанах, озброєний мисливською рушницею, з вимогою віддати йому зброю. Отримавши відмову нападник здійснив постріл з відстані 2-3 метрів. Зловмисник забрав у пораненого військового зброю і разом з одним із новопризваних військовослужбовців, що прямував у складі команди до навчального центру, зник у невідомому напрямку. У загиблого військовослужбовця територіального центру комплектування залишилися дружина, діти, батьки». Такий текст можна було вчора побачити на офіційних сторінках в соціальних мережах Сухопутних військ Збройних Сил України, Полтавського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в ЗМІ, соціальних мережах, різних Teltgram-каналах, повідомляє Армія inform.
Скоєний тяжкий злочин — вбивство. Причому, вбивство військовослужбовця при виконанні ним службового завдання щодо супроводження мобілізованих громадян України до навчального центру. Вбивство в людному місці з загрозою жертв серед цивільного населення. В ході розслідування цього злочину можуть розглядатися різні версії. Слідство встановить всі мотиви та причини.
Однак, вже сьогодні можна розглядати цей злочин, як продовження російської інформаційної кампанії, спрямованої на зрив заходів комплектування Сил оборони України та, навіть більше, на перенесення, для українського суспільства, акцентів з необхідності посилення заходів відсічі російській збройній агресії (кількість жертв якої, зокрема щодо цивільного населення, збільшується щодня) на протистояння військовозобов’язаних громадян України з представниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Національної поліції України, іншими особами, визначеними для проведення заходів мобілізації.
Численні «блогери», адвокати, «небайдужі громадяни» щодня підігрівають тему цього протистояння. Показово, що у найбільш одіозних з них, тема збройної агресії, розв’язаної російською федерацією проти України, воєнних злочинів окупантів проти цивільного населення, жертв цієї агресії, просто відсутня в їх дописів. Існують тільки «ТЦК» в ролі злодіїв та «борці з системою», які свідомо ухиляються від виконання свого обов’язку – захищати свою країну від ворога. Вони відповідають наративам, які використовуються в російській пропаганді та російських інформаційних операціях проти України.
Результатом таких інформаційних операцій для ворога має стати силове протистояння «ухилянтів» та «тцкшників», яке достатньо легко перетворити на громадянську війну цивільного населення, яке «не хоче воювати за Зеленського, за депутатів, за … (можна будь-що поставити на місце трьох крапок)» та військових, кожного з яких нескладно назвати «тцкшником» в такому протистоянні.
«Побачив автівку на військових номерах — спали, або підірви вибухівкою», «війни немає», «діти депутатів не воюють», «ТЦК незаконні», «нехай спочатку хтось піде воювати, а вже потім ми»… Всі ці тези написані ворогом. Через них створюються передумови для громадянського протистояння, що є для ворога необхідною умовою для окупації всієї України.
Практична реалізація такої діяльності ворога достатньо нескладна для розуміння, хоча й потребує проведення регулярних заходів демонізації мобілізації та структур, які її безпосередньо проводять, залякування наших військовозобов’язаних громадян, дискредитації державної влади та військового керівництва.
Навіть, стосовно вчорашнього злочину: у вбитого злочинцем військовослужбовця залишилися дружина, діти, батьки, а в коментарях під офіційними повідомленнями можна бачити такі:
Серед подібних коментаторів є як очевидні боти (взагалі без дописів, історії, характерних атрибутів та активності на власних сторінках),
так і справжні громадяни України (можливо такі, які видають себе за справжніх):
Показовою є доволі велика кількість реакцій на їхні коментарі (це теж може бути штучним прийомом), яка покликана продемонструвати суспільну підтримку їхніх меседжів.
Одночасно з появою подібних коментарів під офіційними дописами, з’явились відповідні пости в російських пропагандистських телеграм-каналах і, навіть, повідомлення про цей злочин в російському міжнародному ЗМІ Russia Today, яке, на жаль, досі представлене в різних країнах світу:
Характерно, що ворог ідентифікує злочинця, який вбив нашого військовослужбовця, як «Робін Гуда».
Такі ж «Робін Гуди» зливали позиції наших військ, наводили (і продовжують наводити) російські ракети на наші міста і села, на тимчасово окупованих територіях, разом з російськими окупантами, катують і вбивають наших цивільних громадян. Для ворога вони, дійсно, дуже корисні.
Що всім нам потрібно зробити?
По-перше, чітко сформувати відношення до скоєного злочину. Це — ніяке не протистояння з ТЦК. Це — вбивство військовослужбовця ЗСУ при виконанні ним своїх службових обов’язків та, навіть більше, бойового завдання. Тобто, відповідальність злочинця має лежати в площині злочинів проти національної безпеки України та тероризму. З максимально можливим покаранням.
По-друге, в жодному разі не забувати, хто наш ворог і хто щодня вбиває українців. Якщо співробітники ТЦК перевищують свої службові повноваження — повідомте на гарячу лінію Міноборони, Командування Сухопутних військ, заявіть про це в правоохоронні органи, використайте весь можливий інструмент для захисту своїх прав. Разом з попередженням самих представників груп оповіщення про необхідність дотримання законності й про те, що ворог провокує протистояння і не треба йому в цьому сприяти.
По-третє, визначитись з відношенням до «корисних ідіотів» та «агентів ворога», як відкритих, так і прихованих. Якщо для них немає російської збройної агресії — це зло, ніякі не захисники й не друзі. Вони не мають на меті допомогти вам в чомусь, як агресор зовсім не має на меті полегшити ваше життя. Зло має бути покарано, хоча б інформаційно — шляхом ігнорування їхніх матеріалів, або, якщо неможливо утриматись, висловлення свого ставлення до ворога.
Коли Київ не здався за «три дні», а вся Україна — за «декілька тижнів», нашою, на той час, чи не єдиною сильною стороною була єдність і спільна позиція.
Можна по-різному ставитись до тих чи інших політиків, державних діячів, військових керівників, але єдина, спільна незалежна та суверенна Україна — це реальність та майбутнє для нас та наших дітей. І жодна російська ІПСО з усіма їх посібниками та «робінгудами з кремлівським душком» не мають нас роз’єднувати.
