В Україні щодня потрібні літри крові, аби рятувати поранених на фронті, пацієнтів після операцій та людей із тяжкими хворобами. Донорами стають студенти, волонтери, військові — кожен із них має свою історію, мотивацію і розуміння, чому це важливо. У цьому матеріалі “Галка” розповіла історію Ілони Юзьків – донорки крові з Івано-Франківщини.
Ілоні 25 років. Вона займається фотографією й ось уже пів року здає кров на постійній основі.
“Перший раз це було десь шість років тому. Я тоді навчалася в медичному коледжі, потім в університеті. Нас там часто заохочували до донацій, тож раз на рік, коли оголошували, я приходила. А пів року тому вирішила робити це регулярно. Страшно не було — медики крові не бояться, тож ішла з радістю”.
Мотивація для Ілони — допомога людям.
“Часто дізнавалися про конкретні потреби. Наприклад, знайомим терміново потрібна була кров — хіба можна не відгукнутися? А ще нам викладачі пояснювали: коли донатиш, запускається процес оновлення крові, це корисно для організму”.
Для себе Ілона знайшла дієвий спосіб надихати.
“Коли йду на донацію, знімаю сторіс. Показую, як сиджу, качаю кулачком, і друзі потім пишуть: “Бачили тебе, треба й самим сходити.” Соцмережі — справді найкраща платформа, щоб швидко й широко поширювати цю ідею”.
Каже, що важливо знаходити різні способи мотивувати інших.
“От у наших друзів є кав’ярня «Büro». Вони зробили постер із написом «Ми з тобою однієї крові» й долучилися до заохочення донацій. Хто здає кров — може в той же день прийти й отримати безкоштовний брауні до кави. Приємна дрібниця, але це працює”.
Історії ще чотирьох донорів з Івано-Франківщини читайте у матеріалі.
