В самому центрі Тулузи, на фасаді школи витончених мистецтв Institut Supérieur des Arts et du Design, українська художниця з Краматорська Анастасія Раус створила вуличну експозицію в пам’ять про загиблих бійців ЗСУ. Роботи стали частиною її дипломного проєкту й одразу викликали емоційний відгук у перехожих. Але незабаром чотири портрети були понівечені, на них з’явились написи «Ні нацистам!».
«Я хворіла і пропустила кілька занять. Коли повернулася в школу, не побачила портретів. Адміністрація сказала, що їх зняли — тому що частину зіпсували. На чотирьох роботах хтось написав “Ні нацистам!” і понівечив зображення бійців “Азову”», — розповідає Раус.
Так виглядали портрети, коли були розміщені на фасаді. Фото з особистого архіву Анастасії Раус.
За словами художниці, вандалізм скоїли студенти її ж школи. Дехто відкрито висловлювався проти зображених і звинувачував авторку в «пропаганді неонацизму»
«Моя подруга-українка одразу мене підтримала. Сказала: “Навіть якщо хтось з чимось не згоден — це люди, які загинули за країну. Це пам’ять. І не можна так поводитися з мертвими”», — згадує Анастасія.
Фото з особистого архіву Анастасії Раус
Портрети після того, як на них з’явились написи: “pas de nazis” з французької – “ні нацистам”. Фото з особистого архіву Анастасії Раус.
Франція — з Україною
Попри інцидент, більшість французів [тулузців] висловили художниці підтримку. Люди зупиняли її на вулиці, писали листи, викладачі та навіть батьки студентів висловлювалися на захист.
«Викладач сказав, що ті, хто це зробили, просто принизили себе. Я отримала стільки листів — мені навіть батько однієї з учениць написав, що соромиться за чужих дітей», — каже Анастасія.
Коли портрети тільки розміщували, перехожі аплодували, кричали «чудова робота!», сигналили з машин. Експозиція оживила центр міста, особливо в районі старої набережної, де художниця знайшла незвичайний спосіб пов’язати Тулузу та Краматорськ.
«Я не хочу, щоб цей інцидент якось деморалізував українських військових або вплинув на відносини між українцями і французами. Франція дуже підтримує нас, і тут люди справді розуміють, чому йде ця війна і в якому становищі зараз Україна», — підкреслює Анастасія.
Простір у просторі
Проєкт у Тулузі став продовженням серії, розпочатої в Краматорську. Тоді Раус розписала фасад Палацу культури НКМЗ, але не встигла реалізувати все задумане. У Франції з’явилася ідея доопрацювати задум: На зовнішній стороні стіни школи, прямо на решітках вікон, Анастасія розмістила портрети загиблих українських військових. А з внутрішньої сторони цієї ж стіни, в приміщенні, олівцем зобразила фасад ДКіТ НКМЗ — на вікнах якого також видніються портрети.Так рідний Краматорськ опинився «всередині» французької будівлі, а герої — ззовні, лицем до світу.
Фото з особистого архіву Анастасії Раус
«Вийшло “простір у просторі”: ніби палац з мого міста всередині, а ззовні — нові обличчя, нові стіни, але та ж пам’ять», — пояснює вона.
Деталі: масштаб та техніка
Роботи виконані на МДФ-панелях. В Україні такі листи коштували близько 100 грн, у Франції — мінімум 50 € за штуку. Купити 9 листів допомогла організація L’Ukraine Libre. Портрети в Тулузі трохи менші за форматом, ніж у Краматорську: 150 × 220 см проти 180 × 240 см, але — більш об’ємні і технічно складніші.
«Там, вдома, я робила швидко, все було в поспіху. Тут — тиша, підтримка, і я могла опрацьовувати кожен портрет по 4 години. В цих роботах з’явився стиль, об’єм, відчуття завершеності», — каже художниця.
Що далі
В поліцію Анастасія звертатися не стала — вуличний формат передбачає ризик. Всередині школи з винуватцями проводять виховні бесіди. Але в художниці з самого початку була чітка мета: зберегти портрети і передати їх до музею, у ветеранську організацію або фонд, що підтримує родини загиблих.
«Я знаю матір загиблого Олександра Грянка і переписувалася з мамою Артема Кортхонджія. Я їм писала — їм сподобалися портрети. Мама “Гряна” навіть виклала пост в Instagram. Хочу, щоб ці роботи жили далі — як пам’ять і як опора тим, хто втратив своїх», — каже Анастасія.
Контекст
«Азов» — український підрозділ, створений в 2014 році як батальйон, а пізніше розширений до полку, а згодом і до бригади, у складі Міністерства внутрішніх справ, а потім перейшов до Національної гвардії. Росія називає його «неонацистським», однак міжнародні розслідування не підтверджують системної ідеології нацизму в складі «Азову».
Нова серія: «Робота» та перші «Хроніки»
Окрім вуличної інсталяції, Раус підготувала нову серію для групової виставки «Робота» — її перший великий проєкт, не пов’язаний безпосередньо з війною. В експозиції брали участь 13 студентів, кожен говорив про працю зі своєї сторони.
В пошуках візуальної мови, вона переглядала агітаційні афіші 1930–40-х і помітила, що сучасний російський наратив про «біологічну зброю США» дослівно повторює тодішню пропаганду. Цю «перекличку епох» художниця і винесла на полотно. Фоном послужив знімок банера зі словами маршу — він висів у 2012 році на території донецької «Ізоляції», коли там ще працював фонд культурних ініціатив.
Фото з особистого архіву Анастасії Раус
Фото з особистого архіву Анастасії Раус
Колеги Анастасії також розкривали тему по-своєму:
- українська студентка передала стан людей у громадському транспорті — тих, хто їде на роботу і повертається додому;
- інший учасник досліджував масовість ручної праці через анімацію;
- кур’єр піци перетворив робочу форму на об’єкт мистецтва;
- одна дівчина зібрала і виставила п’ятдесят мух і старі дверні ручки, переосмислюючи офісну будівлю з сумнівною трудовою історією;
- ще одна учасниця малювала «халабуди» — імпровізовані будиночки як антитезу стандартної роботи.
Крім того, в Анастасії вже готова перша картина з серії «Хроніки», присвяченої ключовим подіям 2022 року. На полотні — знайомі кожному українцю образи: жінка з автоматом і дитиною, Стівен Кінг, який підтримав Україну, кадри з «20 днів в Маріуполі», евакуація під Ірпінським мостом. Французькій публіці ці символи ще не очевидні, і художниця планує розвивати цикл, щоб пояснити їхній контекст за кордоном.
Одна із робіт художниці. Фото з особистого архіву Анастасії Раус
Після закінчення навчання Анастасія хотіла б почати працювати на постійній основі, побачити світ: поїхати на Фіджі, в Тибет, Італію. Але спочатку вона хоче приїхати в Україну і побути там з родиною.
