Ілля Терещенко (крайній праворуч) разом із колегами Максимом Тарадайком та Едуардом Кулагою (у центрі). Фото: мул особистого архіву
27 липня День медичного працівника в Україні. У цьому матеріалі ми розповімо про працю лікарів, медсестер, парамедиків, які рятують українців на прифронтових територіях, часто ризикуючи власним життям.
Парамедик Ілля Терещенко двічі дивом вижив, перебуваючи в машині швидкої допомоги, під ударами росіян. Подружжя Наталія Левченко та Едуард Сіньков з 2022 р. працюють в одній бригаді швидкої і неодноразово побували під артилерійськими та ракетними обстрілами, рятуючи людей. Лікарі Центру первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) Мирнограда впродовж багатьох днів не покидали місто, надавали допомогу пацієнтам попри прямі влучення по лікарні. Подібних історій самовідданої праці медпрацівників чимало, ми ж розповімо про декілька з них.
Зруйнована лікарня і удари по швидкій
Медсестра районного ЦПМСД Іллінівської сільради Донецької області Тетяна Єжова, продовжує приймати пацієнтів попри інтенсивні обстріли. Населений пункт розташований поруч з Костянтинівкою всього у 8 км від лінії фронту.
«Наш центр руйнували чотири рази, але ми його відновлювали своїми руками. На четвертий раз вже нічого було відновлювати, тому перейшли до іншої будівлі. Все що збереглося, перенесли щоб можна було допомагати людям… У нас на руках бабуся під 90 років, їхати нікуди. І так вже багато медиків поїхали, а людей ще залишається багато. Лікувати комусь же потрібно. І так багато хто приходить, плаче від безвиході. Як можемо заспокоюємо, чим можемо допомагаємо», — розповіла вона «Новинам Донбасу».
Також недалеко від лінії фронту працює станція швидкої медичної допомоги Мирнограда. Це відокремлений структурний підрозділ Обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Донеччини. Раніше її підстанції були розташовані в Селидовому, Покровську та інших населених пунктах, проте з наближенням бойових дій станція змушена була перебазуватися в Добропілля. Однак спокійніше від цього медикам працювати не стало. Парамедик Ілля Терещенко, розповідає: автомобіль екстреної (швидкої) допомоги, на якому він працював, вже двічі отримував влучення. В одному випадку авто зрешетило металевими фрагментами касетного боєприпасу, в іншому по ньому вдарив FPV-дрон.
Парамедик Ілля Терещенко. Фото: з особистого архіву
Перше влучання трапилося в березні. Разом з екстреним медичним техніком (водій, навчений допомагати медпрацівникам) Ілля перебував на виклику. Необхідно було надати допомогу постраждалим, яких ось-ось на безпечну відстань мали доставити військові та працівники Державної служби з надзвичайних ситуацій (ДСНС). Раптом поблизу пролунав потужний вибух і автомобіль екстреної допомоги, в якому перебували люди, буквально зрешетило металевими фрагментами. Як розповів нам Ілля, це були касетні боєприпаси імовірно від ракети «Іскандер».
«В автомобілі все було посічено. Це диво, що ні я, ні водій при цьому не постраждали», — розповів хлопець.
Наступний випадок трапився 9 липня. Пізно ввечері бригаді надійшов виклик, що в селі Нововодяне, в декількох кілометрах від Добропілля, через вибух постраждав чоловік. Згодом з’ясувалося, що водія атакував FPV-дрон, через що чоловік отримав проникаюче поранення грудної клітини. Надавши потерпілому першу допомогу, його повезли до медустанови. Проте ледве автомобіль від’їхав 200 метрів від місця, як в його задню частину вдарив дрон, пролунав вибух. Однак, на щастя, і цього разу ніхто з людей не постраждав і швидка змогла благополучно виїхати.
На питання, що утримує його і далі продовжувати працювати в бригаді екстреної медичної допомоги в таких небезпечних умовах, Ілля відповів так.
«Я з дитинства хотів працювати саме на швидкій. А тому мені і далі хочеться надавати медичну допомогу тим, хто її потребує. Допомагаючи людині, в душі відчуваєш спокій від того, що ти дійсно комусь врятував життя. Іноді думаю, якби не швидка, куди б я пішов? І нічого не приходить в голову, тільки бажання працювати на швидкій допомозі. Той же стаціонар не дозволяє бути безпосередньо на місці події, коли розумієш, що здоров’я і життя людини, якій ти надаєш допомогу, залежать від твоїх дій», — зазначив Ілля. В екстреній медичній допомозі він працює майже чотири роки.
Говорячи про небезпеки сьогоднішньої роботи, Ілля визнає, що за останні півроку ситуація в їхньому регіоні загострилася, збільшилася кількість постраждалих через вибухи. Водночас багато місцевих жителів розуміють, в яких умовах доводиться працювати медикам і намагаються зайвий раз їх не навантажувати.
«Ті ж бабусі, які викликають швидку через підвищений тиск, так перед тобою вибачаються, що стає ніяково. В цілому люди ситуацію розуміють, тому намагаються лікуватися самостійно або частіше звертатися до сімейних лікарів, а нас щадять, вважаючи, що і так завантажені», — підсумував Ілля.
Про повторний обстріл немає часу думати
Крім ризику потрапити під випадковий обстріл, медики «екстренки» нерідко свідомо ризикують, заходячи на ділянки, де можливі обвалення або повторний обстріл. Хоча протоколи наказують в таких випадках від’їжджати на безпечну відстань і чекати на ДСНС і поліцію. Проте медики бригади нерідко ігнорують дані приписи. Причина — необхідність швидкого порятунку людського життя. Про один з таких випадків «Новинам Донбасу» розповіла працівниця однієї з бригад у Добропіллі Наталія Левченко. Одного разу її бригада отримала виклик про поранення жінки. Подробиці події на той момент не були відомі.
Парамедик Наталія Левченко. Фото: з особистого архіву
«Ми їхали в Українськ, і я скажу це було страшно. Навколо почалися вибухи. Пам’ятаю, як нам назустріч бігли та плакали підлітки. Всі ховалися від вибухів, а ми їхали на виклик. Приїхали до будинку, а там жінка, у якої з голови стирчить уламок. Швиденько хапаємо постраждалу в автомобіль і в Селидівську лікарню. Ледве виїхали з «червоної зони», зупинилися щоб одразу перевірити показники жінки: тиск, сатурацію, підключили розчини, обов’язково ввели знеболююче тому що будь-яка травма — це больовий шок», — розповіла Наталія Левченко. Як тільки бригада від’їхала від місця, почався повторний обстріл. І подібні ситуації в прифронтовій зоні відбуваються регулярно. При цьому Наталія зазначає, що на момент виклику не думає про можливі ризики.
«Коли ти приїжджаєш, то не думаєш, що зараз почнеться повторний обстріл. Ти робиш все, щоб врятувати людину і полегшити її страждання. Тебе ж людина чекає, а тому не будеш їхати назад. Хоча, звичайно, за інструкцією ми можемо сховатися, перечекати. Але тут ще час відіграє велику роль, і чим швидше зупиниш кровотечу, знеболиш, почнеш вливати кровозамінники, тим легше хворий перенесе травму», — розповіла вона.
Парамедик Наталія Левченко. Фото: з особистого архіву
Само собою працівники екстреної медичної допомоги носять засоби захисту: каски, бронежилети, які під час поїздки ніколи не знімають. Однак легка броня все таки слабкий засіб проти артобстрілів і КАБів, про які через близькість фронту заздалегідь попередити неможливо. Не так давно бригада Наталії потрапила під приліт ракети всього в 150 метрах від автомобіля швидкої. Про цей епізод нашим журналістам розповів чоловік Наталії — Едуард Сіньков, який пропрацював у швидкій 30 років, і який з 2022 р. працює з дружиною в парі в одній бригаді на посаді екстреного медичного техніка. Від тяжких каліцтв і, можливо, загибелі людей тоді врятували бетонні конструкції ферм, що були попереду. Тому автомобіль лише обсипало уламками і землею. Едуард каже, що у нього з дружиною утворилася злагоджена команда, так як він знає що Наталія буде говорити і думати в тому чи іншому випадку, що дуже допомагає в екстрених ситуаціях.
Парамедик Наталія Левченко. Фото: з особистого архіву
Зрозуміло, що робота в кризових ситуаціях не проходить безслідно для психіки медичних працівників. Наталія каже, що часто емоційно переживає особисту трагедію людей, особливо постраждалих внаслідок обстрілів.
«Після того як ми передавали людину до лікарні, я часто плакала, переживала за кожного. Думала, за що це людям! Що ми такого зробили, щоб залишатися так без рук, без ніг? Але останнім часом перестала плакати, напевно, закінчилися сльози», — розповіла медик.
Саме можливість допомогти людині, врятувати їй життя, надає Наталії та її чоловікові сил продовжувати роботу. Як каже сама Наталія, в будь-якій ситуації ти є людиною, яка може згоріти сама, але повинна допомогти іншим.
Оперативне прийняття рішень
Завідувач підстанцією у м. Добропіллі Олена Рашевська каже, що їхні бригади працюють не лише на території Донецької області, а й транспортують постраждалих до Дніпропетровської, Вінницької областей, а також до Києва. Відмінною особливістю роботи медперсоналу в прифронтових територіях, каже вона, є здатність швидкого прийняття рішень у критичних ситуаціях, що, на жаль, відбувається чи не щодня. І часу на те, щоб проконсультуватися, просто немає. Причому прийняті рішення спрямовані на те, аби максимально швидко надати допомогу потерпілому, всупереч тому що медики самі можуть потрапити під обстріл або опинитися під завалами багатоповерхівки.
«Таких дій у наказах немає. Також потрібно враховувати, що у кожного працюючого в бригаді є сім’я, батьки. Але в цей час медпрацівники приймають рішення рятувати незнайомих чоловіка або жінку, тому що рівень емпатії у них дуже високий. Я вважаю, що в швидку йдуть люди з певними рисами характеру», — розповіла Олена Рашевська «Новинам Донбасу».
Примітно, що досвід українських фахівців екстреної медичної допомоги активно переймають їхні західні колеги. Безумовно, там є високорівневі фахівці, навчені працювати в екстремальних умовах. Однак що стосується звичайних бригад, то, за словами Олени Рашевської, у зарубіжних колег є чіткі алгоритми дій в тих чи інших ситуаціях. І якщо вони заздалегідь не проговорені і не відпрацьовані, то потрапивши в надзвичайну ситуацію, їх колеги нерідко губляться, чекають поки від керівництва прийде конкретне завдання про подальші дії.
«У західних країнах більшість медпрацівників не працюють серцем як наші. І це відзначали представники Товариства Червоного Хреста і «Лікарі без кордонів», які до нас часто приїжджають. У підсумку там активно переймають наш досвід, планують переробляти свої тактики і стратегії, вводять курси на підставі отриманого у нас досвіду», — підсумувала вона.
Потрібно додати, що не меншої поваги сьогодні заслуговують ті медпрацівники, які тривалий час продовжували надавати допомогу населенню поблизу лінії фронту, але через високий ступінь небезпеки змушені були виїхати в інші регіони. Одними з таких є медики КНП «Мирноградський центр первинної медико-санітарної допомоги». Попри руйнування однієї з п’яти амбулаторій в результаті прямого влучання, лікарі ще півроку продовжували приймати пацієнтів хоча місто в той час сильно обстрілювали. Присутність медиків надавала впевненості населенню. Медичний заклад в результаті було релокований до Кропивницького та Кам’янського лише на початку вересня минулого року.
Начмед ЦПМСД Мирнограда Дар’я Труфанова розповів журналістам нашого видання, що нинішні умови ставлять медиків перед обличчям багатьох викликів, одним з яких є вміння пристосуватися і організувати роботу в нових умовах.
Начмед Дар’я Труфанова. Фото: з особистого архіву
«Якщо ми зуміли зберегти колектив в таких важких умовах, то в майбутньому відновленні України ми також будемо робити все від нас залежне, щоб надавати всю необхідну медичну допомогу пацієнтам», — зазначила лікар.
***
Ці, а також багато інші схожі приклади показують, що перебуваючи в складних умовах, ризикуючи здоров’ям і життям, є чимало медпрацівників, готових і далі виконувати свою роботу. Люди розуміють, що від їхніх дій залежать життя дуже багатьох, а тому в міру сил намагаються допомагати, так як бачать в цьому гостру необхідність. Це показник принципів, на яких повинна базуватися не тільки система охорони здоров’я, а й вся державна політика. Де основним критерієм повинна стати система, націлена на всебічну підтримку людини заради розвитку країни.
Переможемо цензуру разом!
Як читати «Новини Донбасу» на окупованих територіях
