Ілюстрація ШІ
Коли Володимир Зеленський залишав Овальний кабінет раніше запланованого часу, спостерігачам стало зрозуміло: ми присутні при історичному моменті, що змінює траєкторію всього українського протистояння. Візит, задуманий як міст до нової адміністрації Трампа, перетворився на символ розлому між двома країнами. У цьому аналізі ми розглянемо глибинні причини цього дипломатичного фіаско, його наслідки для української стратегії та можливі сценарії розвитку ситуації в найближчі місяці.
За зовнішнім боком візиту, натягнутими посмішками для камер і дипломатичними формулюваннями, розгортався справжній геополітичний шаховий поєдинок. Трамп, відомий своїм транзакційним підходом до міжнародних відносин, фактично вибудував класичну пастку вибору: «підпиши угоду на моїх умовах або піди з порожніми руками». У цій партії українська сторона опинилася в положенні цугцвангу, коли будь-який хід тільки погіршує позицію.
Драматизм ситуації посилив відкритий обмін репліками між Зеленським і віцепрезидентом Джей Ді Венсом, відомим скептичним ставленням до масштабної підтримки України. Цей момент став публічним проявом глибинного конфлікту двох принципово різних поглядів на майбутнє американо-українських відносин.
Особистісний фактор у геополітичному рівнянні
У центрі цієї дипломатичної драми опинилися дві яскраві, але діаметрально протилежні особистості. Акторське минуле Зеленського, яке колись допомагало йому створити образ харизматичного лідера-борця, цього разу зіграло з ним злий жарт. Емоційність і орієнтація на публічний ефект – якості, що блискуче працювали для мобілізації міжнародної підтримки на ранніх етапах конфлікту, — виявилися згубними за столом тонких дипломатичних маневрів. Як влучно зауважив Говард Гарднер, професор психології лідерства з Гарварду, «лідери, які блискуче впоралися з кризовою мобілізацією, часто зазнають фіаско під час переходу до фази стратегічного компромісу, що потребує зовсім іншого набору якостей».
На американському боці столу сиділа людина з принципово іншим світоглядом. Дональд Трамп, з його транзакційним підходом до міжнародних відносин, розглядає підтримку України виключно через призму відчутних вигод для США. На відміну від попередніх адміністрацій, де геополітичні міркування домінували над прагматикою, Трамп не приховує готовності до радикальних рішень, якщо вони відповідають його баченню американських інтересів — навіть якщо це означає кардинальний перегляд десятиліттями усталених альянсів.
Зіткнення двох концепцій
Корінь проблеми, однак, лежить глибше за особистісні чинники. Аналізуючи причини провалу візиту, не можна обмежитися емоційною реакцією Зеленського на жорстку позицію американців. Справжня трагедія криється у фундаментальному нерозумінні українською стороною масштабу трансформації американської зовнішньої політики.
Останні три роки Київ існував у реальності, де Україна сприймалася як форпост західних цінностей, а її боротьба — як екзистенційно важлива для всього демократичного світу. Цей наратив, створений після перших місяців конфлікту, породив переконаність у безумовності західної допомоги. Українське керівництво твердо вірить: будь-яке припинення вогню без надійних міжнародних гарантій безпеки перетвориться лише на перепочинок перед новим, ще більш жорстоким витком протистояння.
Ілюстрація ШІ
Однак за останній рік, особливо після перемоги Трампа, набирає силу альтернативна концепція. Нова адміністрація оцінює підтримку України через призму конкретних вигод для Америки, а не абстрактних геополітичних концепцій. Примітно, що навіть до приходу Трампа до влади в американському суспільстві зростали сумніви в доцільності продовження масштабної підтримки. Згідно з опитуванням Pew Research Center від середини 2024 року, частка американців, які вважають, що США надають Україні «занадто багато» допомоги, зросла до 31% порівняно з 7% у березні 2022 року.
Новий американський підхід виходить із визнання обмеженості ресурсів і зростаючої «втоми» від конфлікту серед західних суспільств. У Вашингтоні посилюються побоювання щодо ескалації та можливості переростання регіонального конфлікту в глобальне протистояння. Для адміністрації Трампа економічні інтереси США та внутрішньополітичні міркування не менш важливі, ніж геополітичні концепції.
Експерти розходяться в оцінці далекоглядності цього підходу. Частина аналітиків, включно з колишнім радником з національної безпеки Джоном Болтоном, попереджають про стратегічний прорахунок і «ефект доміно» для інших американських союзників. Інші, як-от Елбрідж Колбі, колишній заступник міністра оборони зі стратегії, наголошують на необхідності сконцентрувати ресурси на стримуванні Китаю та більш вибірковому підході до європейської безпеки.
Зеленський же опинився в класичній позиційній пастці власного успіху. Упродовж усього конфлікту він цілеспрямовано створював образ безкомпромісного лідера, який відкидає будь-які варіанти врегулювання без повного відновлення територіальної цілісності України та надійних гарантій безпеки. Ця стратегія працювала бездоганно в умовах майже одностайної підтримки Заходу і потоку ресурсів для продовження опору. Однак у зміненій міжнародній обстановці і з новою адміністрацією у Вашингтоні ця жорсткість позиції все менше відповідає реальним можливостям країни.
Наслідки для України
Драматичний розрив між амбіціями і реальністю, що проявився під час вашингтонських переговорів, запускає ланцюгову реакцію наслідків для України, масштаб яких складно переоцінити. Країна, яка вклала всі свої ресурси в стратегію, засновану на безумовній західній підтримці, тепер стоїть перед необхідністю фундаментального перегляду свого курсу в трьох критичних вимірах.
Військово-стратегічний вимір
У військовому відношенні зниження американської підтримки може мати критичні наслідки для української армії. США залишаються найбільшим донором військової допомоги Україні, надавши з лютого 2022 року понад 44 мільярди доларів у вигляді зброї та військового обладнання.
Скорочення або припинення цієї допомоги неминуче позначиться на боєздатності ЗСУ. Особливо вразливими виявляться високотехнологічні компоненти — системи протиповітряної оборони, далекобійна артилерія, засоби розвідки і цілевказівки, для яких потрібні регулярні поставки боєприпасів і запчастин.
Колишній радник із національної безпеки США Герберт Макмастер зазначає: «Сучасні конфлікти — це значною мірою змагання логістичних систем. Без постійного припливу ресурсів навіть наймотивованіша армія стикається з критичними обмеженнями своїх можливостей».
Політико-дипломатичний вимір
У дипломатичному плані охолодження відносин з адміністрацією Трампа зменшує простір для маневру українського керівництва. Вашингтон традиційно відігравав роль не просто найбільшого донора, а й координаційного центру міжнародної коаліції підтримки України. Охолодження відносин з адміністрацією Трампа загрожує запустити «ефект доміно» серед союзників. Реальні втрати можуть бути значні, оскільки безліч країн, від Японії до держав Східної Європи, орієнтуються на позицію Вашингтона і не стануть діяти врозріз з американською лінією.
Уже зараз європейські країни показують наростаючу різноманітність поглядів. Якщо на початку конфлікту спостерігався високий ступінь консолідації, то в міру його затягування проявляються відмінності в підходах і готовності до довгострокової підтримки. Якщо Польща, Великобританія і країни Балтії зберігають прихильність довгостроковій підтримці, то в інших європейських столицях дедалі частіше чути голоси, що закликають до пошуку компромісних рішень. Характерно, що навіть до візиту Зеленського до Вашингтона канцлер Німеччини Олаф Шольц заявив про необхідність «подумати про те, як може виглядати мирна угода». Це свідчить про поступове зміщення акцентів у європейському дискурсі від безумовної підтримки до пошуку виходу з конфлікту.
Після очевидного охолодження американсько-українських відносин ключовим питанням стає здатність європейських союзників компенсувати скорочення американської підтримки. Однак аналіз показує обмеженість такої можливості. Європейські країни не тільки мають у своєму розпорядженні менші ресурси, а й не можуть забезпечити весь спектр американської підтримки — від супутникової розвідки до кіберзахисту. Критично важливо розуміти, що ЄС як інституція не має власної армії, єдиного командування і військового бюджету.
За даними Кільського інституту світової економіки, з лютого 2022 по кінець 2024 року сукупна допомога європейських країн Україні сягнула 88,5 мільярдів євро.Хоча цю суму можна порівняти з американською підтримкою, її структура принципово відрізняється: європейська допомога сконцентрована в гуманітарній та фінансовій сферах, тоді як у військовому аспекті США зберігають лідируючу позицію. Дослідження CFR виявило «втому від України» серед донорів уже на початку 2024 року – задовго до приходу Трампа до влади.
SIPRI підкреслює якісний розрив між американською та європейською військовою допомогою: якщо США постачали високотехнологічні системи (HIMARS, Patriot), то європейські країни в основному обмежувалися озброєннями радянського зразка. Повноцінна заміна американської військової підтримки європейськими альтернативами малоймовірна через обмежені виробничі можливості Європи.
Дослідження Carnegie Endowment виявляє ще одну проблему: фрагментацію європейської допомоги. Незважаючи на значний загальний обсяг, її ефективність знижується через недостатню координацію і різнорідність підходів країн-членів ЄС.
Внутрішньополітичний вимір
Усередині України провал вашингтонського візиту може мати неоднозначні наслідки для політичної стабільності. З одного боку, Зеленський спробує використати ситуацію, що склалася, для консолідації суспільства навколо фігури лідера, який протистоїть зовнішньому тиску. Уже зараз в інформаційному просторі України формується наратив про президента, який «захищає національні інтереси» всупереч тиску з боку США.
З іншого боку, зростаюче усвідомлення складності ситуації може посилити внутрішньополітичну напруженість і спровокувати пошук альтернативних підходів до врегулювання конфлікту. Опитування громадської думки, проведені Київським міжнародним інститутом соціології наприкінці 2024 року, показують втому населення від затяжного конфлікту і зростаючу готовність до компромісних рішень.
Можливі сценарії розвитку ситуації
Аналіз поточної динаміки дає змогу виділити чотири ймовірні сценарії розвитку подій.
- Перший сценарій — «обмежена ескалація і затягування конфлікту». Українське керівництво зберігає жорстку позицію, відмовляючись від компромісів. США поступово скорочують підтримку, але не припиняють її повністю. Європейські союзники компенсують частину американської допомоги, що випадає. У результаті конфлікт триває в режимі низької інтенсивності, поступово перетворюючись на «заморожений», з періодичними загостреннями. Цей сценарій має середню ймовірність, враховуючи інерційність процесів і сформовані механізми підтримки.
- Другий сценарій — «примус до компромісу». Адміністрація Трампа реалізує озвучений ультиматум, радикально скорочуючи підтримку. Київ змушений погодитися на переговори на невигідних умовах. Міжнародне співтовариство пропонує обмежені гарантії безпеки в обмін на територіальні поступки. Після невдалого візиту ймовірність цього сценарію значно зросла.
- Третій сценарій — «стратегічне перезавантаження». Україна, усвідомивши зміну міжнародної кон’юнктури, ініціює «стратегічну паузу» і переформатування як внутрішньої політики, так і міжнародних відносин. Ключовим елементом стає вироблення нової концепції безпеки, заснованої на прагматичній оцінці доступних ресурсів. Це дає змогу зберегти частину міжнародної підтримки і створює передумови для більш сприятливого врегулювання в майбутньому. Фінляндія часів «Холодної війни» пропонує історичний приклад такого підходу, коли країна зберігала суверенітет і західну орієнтацію, водночас вибудовуючи прагматичні відносини з СРСР.
Попри очевидні переваги, ймовірність цього сценарію оцінюють як низьку через сформовану риторику українського керівництва та високі політичні ризики такого повороту. Однак саме цей шлях може відкрити нові перспективи, перетворюючи кризу на можливість для стратегічного оновлення.
- Четвертий, найбільш небезпечний сценарій — «найгірші побоювання». Конфлікт триває за різкого скорочення зовнішньої підтримки. Україна стикається з перспективою виснажливого протистояння, не маючи ресурсів для військового успіху. Економічні та соціальні наслідки стають катастрофічними. За даними Світового банку, відновлення української економіки навіть у разі завершення конфлікту потребуватиме щонайменше 524 мільярдів доларів.Продовження бойових дій без перспективи їхнього швидкого завершення означає подальше нагромадження економічних проблем і руйнування інфраструктури.
Особливу тривогу викликає демографічна ситуація. За оцінками Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) наразі 10,6 мільйона українців є переміщеними через війну, що становить майже чверть довоєнного населення країни. Усередині України 3,7 мільйона переміщених осіб були змушені покинути свої домівки, а 6,9 мільйона осіб продовжують отримувати захист за кордоном як біженці. Затягування конфлікту збільшує ризик того, що значна частина цих людей не повернеться, що створить довгострокові демографічні проблеми.
Висновок: Україна на порозі нової фази війни
Візит Зеленського до Вашингтона являє собою не просто дипломатичний інцидент, а символічну точку трансформації відносин. Колишня модель американсько-українського партнерства вичерпала себе, що вимагає фундаментального переосмислення стратегії Києва в умовах зміненої міжнародної кон’юнктури.
Найважливіше питання: чи можуть європейські союзники реально замінити США в підтримці України? Тверезий аналіз показує, що за всього бажання — ні. Європа стикається із системними обмеженнями, що роблять повну заміну американської підтримки неможливою. Додаткова складність у тому, що ЄС є неоднорідним блоком із різними позиціями щодо українського питання.
Проте розлад у відносинах зі США не означає повної міжнародної ізоляції. Парадоксальним чином, демонстративна жорсткість позиції Зеленського може стимулювати певну «мобілізацію» європейських союзників. Європа, занепокоєна перспективою американського відсторонення від українського конфлікту, може активізувати власні зусилля — як з безпекових міркувань, так і для збереження свого геополітичного впливу. Лідери Франції, Німеччини та Великої Британії вже демонструють ознаки зростаючої самостійності в питаннях європейської безпеки.
Перед українським керівництвом тепер стоїть вибір історичного масштабу. Перший шлях — продовжувати наполягати на максималістській позиції, роблячи ставку на часткову європейську підтримку і внутрішню мобілізацію. Другий – визнати нову реальність у відносинах із Вашингтоном і почати пошук гнучкішої стратегії, що враховує обмежені можливості європейських партнерів. Історія знає чимало прикладів, коли країни, що опинилися в складних геополітичних обставинах, знаходили нестандартні шляхи до забезпечення своїх інтересів, балансуючи між різними центрами сили. Фінляндія, Австрія, країни Південно-Східної Азії в різні періоди демонстрували здатність до стратегічної гнучкості, зберігаючи при цьому національний суверенітет.
Старе китайське прислів’я говорить: «Коли дме сильний вітер, одні будують стіни, інші — вітряки». Україна сьогодні опинилася в епіцентрі геополітичного шторму. Питання в тому, чи зможе вона перетворити руйнівну енергію цього шторму на ресурс для стратегічного оновлення, чи залишиться заручницею інерції стратегії, що вже не працює. Візит до Вашингтона показав, що час для ухвалення цього рішення стрімко спливає.
Точка зору автора може не збігатися з позицією редакції.
Автор: Дмитро Білик
