Ексголовком ЗСУ Валерій Залужний та президент України Володимир Зеленський. Фото: ілюстрація згенерована автором за допомогою штучного інтелекту
Україна сьогодні живе у двох паралельних світах. Один — той, що ми бачимо кожен день у зведеннях Генштабу: звіти з фронту, нічні сирени, гуркіт ППО. Це світ героїчної хроніки, де нація веде боротьбу за існування. Але за зачиненими дверима київських кабінетів існує інший світ — світ тихої, невидимої політики. Там, подалі від камер, вже сьогодні аналізують контури повоєнного устрою і готуються до неминучої боротьби за владу.
Це не про цинізм чи зраду. Це сувора, але неминуча логіка для будь-якої демократії, затиснутої у лещатах тривалої війни.
Питання майбутніх виборів пройшло стрімку еволюцію. Від абстрактної теми для дискусій до найгострішої точки напруги у внутрішній політиці. І це випробування, яке країні доведеться скласти, за своєю вагою не поступатиметься викликам на полі бою. По суті, мова йде не просто про ротацію еліт. Перше повоєнне голосування стане фактичним референдумом про майбутнє, який має дати відповідь на ключове питання: якою Україна вийде з цієї війни, і хто отримає мандат на її відбудову.
Фундаментальні перешкоди
Будь-які розмови про політичні амбіції впираються у просту, але тверду реальність: провести вибори в Україні сьогодні неможливо. Це не примха влади, а стіна з об’єктивних причин.
Конституційна система України опинилася у безпрецедентній ситуації. З одного боку, основний закон гарантує безперервність влади. З іншого — воєнний стан, що триває з лютого 2022 року, унеможливив її оновлення, хоча виборчі мандати і президента, і парламенту давно спливли. Ця суперечність не має простого юридичного рішення.
Кризовим моментом стане осінь 2025 року. Саме тоді спливуть повноваження і місцевих рад, обраних ще в мирний час. Фактично, до кінця жовтня 2025-го в Україні не залишиться жодного виборного органу з чинним терміном повноважень. Це б’є по самій основі демократичної легітимності держави.
Через це майбутні вибори просто неможливо втиснути у звичні рамки. Вони не підпадають ані під чергові, ані під позачергові вибори. Це означає, що доведеться створювати нові правові механізми для такої унікальної ситуації.
І це ще не все — є величезна проблема з представництвом виборців:
- Приблизно 6 мільйонів на окупованих територіях, повністю відрізані від українського правового поля.
- 5,2 мільйона біженців за кордоном — цифра, з якою не впорається жодна консульська мережа у світі. Наявні 102 виборчі дільниці — це крапля в морі.
- Близько мільйона військовослужбовців, для яких організація голосування на передовій є логістичним та безпековим кошмаром.
- 3,7 мільйона внутрішніх переселенців, що стикаються з бюрократією при зміні виборчої адреси.
Приклад Бахмуту та Маріуполя доводить ситуацію до абсурду. У містах, стертих з лиця землі, де досі неможливо порахувати точну кількість загиблих, державний реєстр досі налічує десятки тисяч виборців. У Бахмуті досі числиться 56 тисяч виборців. І ця проблема стосується не лише лінії фронту — мільйони записів у державному реєстрі потребують оновлення. Проводити вибори за таких умов — означало б свідомо викреслити мільйони голосів і поставити під сумнів сам результат.
Фото: офіційний Телеграм-канал ЗСУ
Але навіть якби кошти знайшлися, постає питання безпеки. Кожна виборча дільниця може стати мішенню, і ніхто не дасть гарантій, що день голосування не обернеться трагедією. Цю небезпеку добре ілюструє приклад від спікера парламенту Руслана Стефанчука. Він описав ситуацію: «Уявімо, що настав мир, але в день виборів російська авіація злітає, опускається… і не дає громадянам проголосувати».
Фізичні ризики очевидні, але вони не єдині. Москва намагатиметься дестабілізувати процес усіма доступними методами. Це інформаційні кампанії, фінансування лояльних партій, провокації і кібератаки. Голова правління Громадянської мережі «ОПОРА» Ольга Айвазовська нагадує, що Росія завжди бачить у виборах інструмент війни, очікуючи «отримати неймовірний подарунок, щоб загнати нас в процес, який перетворять на хаос».
У лютому понад 450 українських громадських організацій підписали спільну заяву. В ній вони визнали, що вибори без стабільного миру небезпечні. Документ пропонував поетапний план: спочатку стійке припинення вогню з гарантіями, потім відновлення інфраструктури, і лише після цього вибори. Учасники підкреслили: під час війни демократія потребує ще більшого захисту, бо будь-яка помилка чи втрата довіри має критично високу ціну.
Громадська думка підтверджує позицію експертів. За опитуваннями, 63% українців вважають вибори до завершення війни недоцільними.
Політика в тіні війни та контури майбутнього закону
І все ж політичне життя рухається далі. У парламенті вже почали роботу над законом, який має врегулювати перші вибори після війни. Це прагматичний крок, але саме зміст нових правил став темою гострих суперечок. Закритий характер обговорень викликає головне питання: чи не пишуть закон під окремих політиків?
Експерти звертають увагу на кілька ініціатив. Кожна з них містить відчутні ризики:
- Одночасні вибори. Одна з ідей, що обговорюється найчастіше, — поєднати в один день президентські, парламентські та, можливо, місцеві вибори. З одного боку, це економія та безпека. З іншого — це створює потужний «ефект локомотива». Як застерігає Ольга Айвазовська, «якщо місцеві вибори проводять разом із парламентськими та президентськими, то, найімовірніше, на місцевому рівні голосуватимуть по вертикалі партії» Це не нормально, бо створює дисбаланс влади». Водночас серед експертів немає згоди, з яких саме виборів варто починати. З одного боку, колишній заступник голови ЦВК Андрій Магера пропонує почати з президентських, аргументуючи це тим, що вони «суто організаційно є простішими». З іншого боку, йому опонує військовослужбовець та політконсультант Олександр Антонюк, який наполягає, що «стратегічні вибори — парламентські». На його думку, саме «суб’єктний адекватний парламент – це завжди потужний запобіжник» проти узурпації влади.
- Електронне голосування. Платформа «Дія» виглядає привабливим рішенням для голосування мільйонів людей з-за кордону. Але система вже демонструвала свою крихкість, даючи збій навіть під час голосування за представника на «Євробачення». Особливу ж загрозу несе голосування з окупованих територій. У руках ворога «Дія» може перетворитися на «троянського коня» для легалізації його агентів в українській політиці. Запровадження такого механізму без абсолютних гарантій його надійності може стати скринькою Пандори для маніпуляцій.
- Зміна виборчої системи. Ідея повернення до змішаної моделі з мажоритарними округами несе серйозні ризики. Мажоритарка завжди була середовищем для корупції, де перемагали гроші, а не ідеї. Це блокує розвиток партій європейського типу і може призвести до появи ситуативної більшості, підконтрольної місцевим елітам та бізнесу.
Якщо закон ухвалять без відкритого обговорення з політичними силами та суспільством, його сприймуть як інструмент маніпуляції. Це підірве довіру до нової влади ще до виборів.
Фото: офіційний Телеграм-канал президента України
Політичний ландшафт напередодні змін
Мабуть, найглибша трансформація, яку спричинила війна, відбулася у свідомості виборців. Передусім інакшим став запит на лідерство. Скепсис щодо військових у політиці зник, а рівень довіри до командирів зріс до рекордних показників. Це створює основу для появи нового типу політиків, головним ресурсом яких є бойовий авторитет.
Змінилася і система суспільних пріоритетів. Соціологія лише підтверджує: коли під загрозою саме існування держави, то безпека, оборона і зовнішній курс стають першим критерієм. Економічні та соціальні проблеми залишаються і навіть загострюються, але тепер їх оцінюють крізь призму стійкості країни. Це повністю змінює критерії, за якими будуть оцінювати кандидатів у майбутньому.
На цьому тлі формується й майбутня політична сцена. Її головна лінія — можливе протистояння між Володимиром Зеленським і Валерієм Залужним. Обидва мають високий кредит довіри, але уособлюють різні типи лідерства. Вибір між ними може стати визначальним для країни.
Проте реальна картина набагато складніша. Кирило Буданов, з його високим рейтингом, може стати «третьою силою», здатною як схилити шальки терезів, так і запустити власний проєкт для радикально налаштованої частини суспільства. Ветерани політики, як-от Петро Порошенко, намагатимуться продати свій досвід як єдину альтернативу, але їхній зв’язок зі старими схемами може стати непереборною перешкодою.
Фото: офіційний Телеграм-канал начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирила Буданова
Окремої уваги потребує трансформація колишніх проросійських сил. Відкрита підтримка Москви для них закрита, тож вони, ймовірно, спробують подати себе як євроскептики. У центрі їхньої риторики будуть звинувачення Заходу в нібито браку допомоги, заклики до ізоляції та «прагматизму». Суть лишається та сама: відвернути Україну від Заходу, але вже в новій і більш завуальованій формі.
Між єдністю та оновленням
Таким чином, агресія Росії не лише зупинила виборчий цикл. Вона запустила глибоку трансформацію української політики. Країна постала перед викликом, який за складністю не менший за воєнний. Перші повоєнні вибори стануть не просто формальністю, а моментом істини, який покаже, чи змогла країна перетворити свою військову стійкість на зрілу політичну систему.
Ключовим інструментом тут має стати новий виборчий закон. Але, як бачимо, він несе в собі не лише рішення, а й загрози. Спроба розв’язати складні проблеми через непрозорі механізми може підірвати головний актив повоєнної України — суспільну довіру. Без неї будь-який результат голосування буде поставлений під сумнів, що загрожує розколами у найвразливіший момент.
І тому головна боротьба розгорнеться не стільки між окремими політиками, скільки за принципи, на яких будуватиметься повоєнна держава: прозорість проти кулуарності, довіра проти маніпуляцій, реальне представництво проти його імітації. Чи зможе Україна відстояти таку архітектуру миру, за якої демократичні процеси не стануть інструментом її ослаблення?
Перемога, здобута на полі бою ціною неймовірних жертв, може бути знецінена, якщо мир після неї зведуть на крихкому фундаменті нечесної гри. Вміння провести справедливі та інклюзивні вибори стане для України остаточним іспитом на державну зрілість — іспитом, який вона не має права провалити.
Позиція редакції може не збігатися з думкою автора.
