Ілюстративне зображення створено за допомогою ШІ
Коли російська армія у 2014, 2015 та 2022 роках активно заходила у міста й села України, багато таких громад опинялися відрізаними від підконтрольних територій країни. Так, в один момент на плечі місцевих органів влади лягали гуманітарні кризи, пошук допомоги, забезпечення безпеки людей. І часом — повна відсутність координації з центром. Ті, хто залишався і продовжував діяти, мимоволі опинялися у центрі уваги російських загарбників, які прагнули створити нові органи влади та запровадити російське законодавство.
Ті, хто несе перед громадою відповідальність — старости громад, мери міст, начальники обласних адміністрацій, районні голови — опинилися перед вибором: стати колаборантом, співпрацюючи з окупантами та забезпечуючи громаду всім необхідним для життя, або відмовитися, ризикуючи стати заручником чи просто бути вбитим.
Зламати волю голови громади — значить зламати всю громаду?
Методи переслідування місцевих керівників майже не відрізняються від загальної практики репресій проти мирного населення. Це незаконні затримання, ізоляція, катування, насильницькі зникнення. Але, як зазначає Онисія Синюк, правова аналітикиня ZMINA, мотив таких дій відрізнявся. За її словами, окупанти прагнули або схилити цих людей до співпраці, використовуючи їхній офіційний статус і авторитет для легітимізації окупаційної адміністрації, або повністю ізолювати їх від громад.
Синюк разом із колегами презентувала результати дослідження злочинів РФ проти українських чиновників. Наразі правозахисникам достеменно відомо про 133 злочини.
У перші тижні захоплення населених пунктів Росія розраховувала, що за підтримки місцевих керівників їй буде простіше придушити спротив. Коли вмовляння не спрацьовували, починалися насильство і тиск. Спершу людей незаконно затримували, а вже під час утримання били й залякували, вимагаючи згоди на співпрацю.
Важливим завданням окупантів було не лише зламати волю самих представників влади, але й позбавити громади орієнтирів, підкреслює Синюк. Нерідко їх утримували окремо від інших цивільних осіб, у таємних місцях, щоб ніхто не міг дізнатися про їхню долю, а жителі, залишившись без законного керівництва, були змушені звертатися до нових «призначенців» окупантів.
Ще одним мотивом таких затримань був збір інформації про ситуацію в громадах і з’ясування позиції місцевих лідерів. У разі відмови співпрацювати їхні відповіді могли використати як привід для звинувачень у «спротиві» та подальшого утримання під вартою.
«Також зафіксовані випадки захоплення членів родин у заручники з метою примусу до здачі та підкорення. Іноді людям прямо ставили ультиматум: згода на співпрацю або подальші катування й насильство», — розповіла Синюк.
Після так званих референдумів і «федеральних законів» про приєднання окупованих територій почалося повне запровадження російських норм та інститутів — від судів до освітніх стандартів. По суті, мета полягала в тому, щоб ліквідувати будь-які сліди української присутності.
Мешканці Мелітополя виступили проти російських окупантів навесні 2022 року. Ілюстративне фото: hromadske.radio
Порожні полиці в аптеках та магазинах під час окупації можуть сильно підкосити настрої серед місцевих
Попри тиск, багато українських місцевих лідерів продовжували допомагати своїм громадам, що і стало причиною їх переслідування. Як підкреслюють експерти ZMINA, саме ця категорія цивільних осіб — мери, депутати, активні представники самоврядування — стала однією з найбільш уразливих в умовах російської окупації.
Андрій Солопов, який очолював територіальну громаду Приазовської селищної ради Запорізької області, згадує, що окупація почалася практично миттєво: вже 25 лютого 2022 року в їхнє село увійшла колона з близько 800 одиниць російської техніки. Одночасно з узбережжя в районі села Аннівка висаджувався десант, спрямований на захоплення Маріуполя.
Однією з перших проблем стала втрата логістичних ланцюгів — у громаду перестали надходити навіть базові товари. Солопов підкреслює, що відсутність хліба мало не лише практичне, а й серйозне психологічне значення для жителів, які звикли бачити його у магазинах.
«Ми організували гуманітарну допомогу, зробили запаси пального. На території району працювали дві автозаправні станції. Разом із колегами ми створили резерв для комунальної техніки, швидкої допомоги, спеціалістів. Усе, що мало функціонувати, продовжувало працювати. Ми зібрали всі можливі запаси продуктів — зі шкіл, дитячих садків. Розуміли, що найближчим часом доставок не буде. При цьому були категорії жителів, які особливо потребували продуктових наборів. Але найгострішою проблемою стала нестача ліків. Аптеки працювали, але всі постачання йшли централізовано із Запоріжжя. Особливо важко було людям, залежним від гормональних препаратів, тироксину та інших життєво важливих ліків», — згадує Солопов.
Перші дні окупанти громадою практично не цікавилися — військові йшли транзитом. Ситуація змінилася на початку березня, коли вздовж траси з’явилися блокпости бойовиків угруповання «ДНР».
До середини березня тиск посилився. 19 березня в Приазовське на вантажівці приїхали озброєні люди і зайняли адміністративну будівлю. Солопов розповів, що серед них були цивільні, яких він упізнав як співробітників спецслужб. Вони ставили запитання про життя громади, але, на його думку, мета візиту полягала скоріше у демонстрації контролю. Того дня йому прямо запропонували співпрацювати з новою «адміністрацією».
«Ми поговорили кілька хвилин. Потім вони спитали, чи збираюся я працювати з новою адміністрацією, яку планували створити у Мелітополі, що вже називали обласним центром. Я відповів відмовою, пояснивши, що був обраний за законами України і давав присягу. Для мене є лише один варіант роботи — у межах українського законодавства», — розповідає Солопов.
Андрій Солопов. Фото: Приазовська громада
Під час прощання представники окупаційних сил заборонили проводити масові заходи та попередили про наслідки.
Але вже у понеділок Солопов скликав велике зібрання депутатів, керівників установ і працівників громади, розповів про візит озброєних людей і офіційно заявив, що співпрацювати з окупантами не має наміру. Крім того, він зачитав положення нового законодавства України про відповідальність за колабораціонізм і попередив про наслідки подібних дій.
Ця відкрита позиція призвела до швидкої реакції. Уже того ж дня у дворі з’явилися машини, які Солопов раніше бачив на блокпостах.
«Ці люди були дуже агресивні. Мене, мого заступника і поліцейського громади затримали. Нас вивезли у Мелітополь, де утримували в неволі», — згадує голова громади.
Далі, за словами Солопова, відбулися побиття і психологічний тиск. Спершу їм закривали очі тканиною і заклеювали скотчем, щоб вони не могли зорієнтуватися. Після прибуття в місце утримання їх витягли з машини, кинули на підлогу і почали бити ногами. «Цей «спосіб» закінчився лише до вечора», — згадує він. Потім їх перемістили у барак, видали ганчір’я для сну і заборонили розмовляти.
Наступного дня їх перевезли до будівлі районної адміністрації. Там Солопов знову побачив людину, яка приходила до нього у кабінет. Той звинуватив його у «провокації» — нібито тим, що голова громади публічно зачитував норми українського законодавства, він підривав лояльність населення. Йому знову запропонували співпрацю, на що була повторна відмова. Тоді окупанти дали зрозуміти, що це ще не кінець, і пообіцяли «зустрітися знову».
Після цього їх відпустили, повернули документи і телефони. Попри погрози на адресу родини, Солопов деякий час продовжував роботу, доки не зміг знайти можливість виїхати у більш безпечне місце.
Разом із Андрієм Солоповим були викрадені його заступник Віктор Шершньов і місцевий поліцейський Дмитро Одинцов. За його словами, станом на сьогодні Шершньов залишається на тимчасово окупованій території, при цьому, наскільки відомо Солопову, він не співпрацює з окупаційною адміністрацією і займається виключно особистими справами. Дмитро Одинцов після звільнення виїхав у Запоріжжя, де продовжив службу в поліції, а згодом вийшов на пенсію за віком.
Солопов підкреслює, що доля інших керівників громад Мелітопольського району складалася схожим чином. Він згадує, що таких випадків, коли голів громад викрадали, було багато.
«Що стосується інших моїх колег — голів громад Мелітопольського району — їх залишилося дуже мало. Було багато повідомлень про затримання. Одним із перших, 10 березня 2022 року, затримали Івана Федорова. Потім заарештували Сергія Прийму, голову Мелітопольської районної ради. Пізніше був затриманий Іван Салій, голова Кирилівської селищної ради. Що стосується випадків переходу на бік окупантів заради комерційної вигоди, такі випадки справді були, але їх було дуже мало. Наскільки мені відомо, з усього Мелітопольського району лише два голови громад погодилися співпрацювати з окупантами», — згадує Солопов.
Цим займаються спецслужби, а не звичайні військові
На думку Бориса Петрунька, переслідування українських представників місцевого самоврядування — це не просто атаки на окремих цивільних осіб, а системне руйнування самого інституту місцевого управління.
«Від самого початку Росія діяла за заздалегідь підготовленим сценарієм: вона планувала не лише військову окупацію, а й повне політичне та адміністративне підпорядкування територій. Цей план включав усе — від запровадження власної валюти і переписування шкільних програм до змін культурних стандартів. Воєнні злочини проти місцевих лідерів стали частиною довгострокової стратегії», — зазначає він.
Експерт проводить паралелі з анексією Криму у 2014 році, коли схожі методи застосовувалися без масштабних бойових дій. У Херсонській та Запорізькій областях після 2022 року, за його словами, використовували ті самі структури російської армії, спецслужб та окупаційної адміністрації.
Він наголошує, що місцеві керівники володіли унікальними знаннями про громаду і доступом до важливої інформації, тому Росія прагнула примусити їх до співпраці або усунути. За словами Петрунька, мета полягала в тому, щоб ті самі люди під російськими прапорами створювали видимість безперервного управління.
Є зафіксовані випадки, коли керівники громад свідомо залишали офіційні приміщення і створювали «паралельні» центри управління, щоб продовжувати допомагати населенню. Для російських адміністраторів такі приклади були неприйнятними.
Після масових арештів і вигнання українських керівників Росія зіткнулася з проблемою.
«Особливо у 2022–2023 роках Росія зіткнулася з гострою нестачею кваліфікованих кадрів. Коли вони арештовували або витісняли легітимних представників влади, виявлялося, що знайти гідну заміну практично неможливо. У росіян виникла серйозна кадрова криза. Щоб хоч якось її вирішити, вони намагалися завозити чиновників із Росії. Однак і з цим виникали великі проблеми. Адже йшлося про зону бойових дій, розташовану неподалік від лінії фронту. Мало хто з росіян хотів їхати туди й брати на себе відповідальність», — каже експерт.
Поведінка Росії повністю суперечить міжнародному гуманітарному праву. Адже окупуюча країна зобов’язана тимчасово підтримувати порядок і права громадян, не змінюючи фундаментальних засад управління, за винятком ситуацій, коли це справді необхідно для захисту населення.
«Однак ми розуміємо, що Росія від самого початку навіть не збиралася цього робити. Навпаки, вона послідовно вживала заходів, щоб максимально ускладнити повернення цих територій під контроль України», — пояснює Онисія Синюк.
Експертка нагадує, що аналогічні практики застосовувалися і на територіях, окупованих із 2014 року. Тільки тоді, за її словами, у міжнародної спільноти бракувало розуміння і політичної волі для належної реакції. Сьогодні ситуація змінилася: з’явилися рішення Європейського суду з прав людини, де прямо визнаються «адміністративні практики» Росії, а також розпочалися розслідування у Міжнародному кримінальному суді та національних юрисдикціях.
Синюк підкреслює важливість збереження політичної рішучості довести розслідування до кінця і створити механізми відповідальності. На її думку, лише так можна подати чіткий сигнал, що подібні злочини більше не залишатимуться безкарними.
Скільки мерів та старост на Донбасі тепер служать Росії?
На сьогодні точна кількість міських і сільських голів (мерів, голів селищних і сільських рад) Донецької та Луганської областей, які зберегли свої посади і продовжують працювати під окупацією з 2014 року, невідома. У сукупності на окупованій території Донецької та Луганської областей (близько 15 районів і десятки громад) переважна більшість керівників органів місцевого самоврядування були замінені.
За інформацією українських спецслужб і Офісу Генерального прокурора, співпраця з окупаційними адміністраціями у статусі «голів» офіційно підтвердилася у кількох десятків осіб. Йдеться приблизно про 20–25 колишніх сільських і селищних голів, які перейшли до співпраці з окупантами. Мерів-зрадників — одиниці. І більшість із них уже давно заочно засуджені українськими правоохоронцями за статтями про державну зраду. Наприклад, окремі голови невеликих міст на кшталт Горлівки у Донецькій області чи Стаханова у Луганській області.
У великих містах Донбасу (Донецьк, Луганськ) місцевих голів було замінено практично одразу — ще у 2014 році.
Ілюстративне зображення створено за допомогою ШІ
Довідка:
Наразі окупанти продовжують незаконно утримувати низку представників місцевого самоврядування. ZMINA нагадала імена кількох людей, про затримання яких відомо.
Зокрема, це мер міста Гола Пристань Олександр Бабич, мер Херсона Ігор Колихаєв, мер Херсона у 2014–2020 роках Володимир Миколаєнко, депутат Куп’янської міської ради Микола Маслій, незаконно засуджений депутат Новокаховської міської ради Ігор Протоковило.
Невідомим залишається місцеперебування затриманого старости села Нові Боровичі Чернігівської області Анатолія Сірого.
Мера Голої Пристані Олександра Бабича викрали 28 березня 2022 року. Росіяни вивезли його з дому до мерії, а потім у напрямку Скадовська. Відтоді зв’язку з ним немає, російська сторона заперечує його утримання. Припускають, що він перебуває у СІЗО №2 Сімферополя.
Колишнього мера Херсона Володимира Миколаєнка у квітні 2022 року вивезли в окупований Крим, а згодом до колонії №7 у Володимирській області. Його планували обміняти, але він поступився місцем важкохворому полоненому.
Старосту села Нові Боровичі Анатолія Сірого 29 березня 2022 року викрали співробітники ФСБ. Його побили, обшукали кабінет і будинок, після чого вивезли. Він досі вважається зниклим безвісти.
Мера Херсона Ігоря Колихаєва захопили 28 червня 2022 року на комунальному підприємстві. Після обшуків його утримували в ізоляторі Херсона, згодом перевели в Олешки і Чонгар. Пізніше його етапували до Ростова і Таганрога.
