Дрон над Покровськом. Фото: «Новини Донбасу»
Евакуація мирних жителів із Покровська вже давно жорстокий квест. До обстрілів російської армії та ударних безпілотників, які полюють на мирних жителів, додалася негода. Ожеледиця, снігопади, заметені дороги – все це робить вивіз людей ще складнішим. Волонтерам із Кривого Рогу вдалося евакуювати 50 людей із Донецької області. Як вони пробиралися через крижані траси, сніг, що зривається, і постійну загрозу атак – розповідаємо в цьому матеріалі.
Евакуація із Покровська сьогодні: як виїжджають із волонтерами?
Ожеледиця, машину часто заносить, всюди звуки вибухів, але волонтери все одно їдуть рятувати життя людей у Покровську. Тепер, окрім російських обстрілів, проїзду заважає снігопад та повалені опори електропередач.
Але, навіть діставшись міста, не завжди все проходить гладко. Оскільки зв’язку немає, додзвонитися до евакуаційних груп для мешканців — це лотерея, ціна якої — життя. Але не всі користуються можливістю врятуватися. Зараз до волонтерів звертаються переважно родичі тих людей, які досі перебувають у Покровську. Через те, що у місті практично немає зв’язку — зателефонувати не виходить. У результаті рідні дають адресу, не маючи нагоди попередити людей, що їх приїдуть евакуювати. Волонтери, ризикуючи власним життям, добираються за заявкою, пояснюють, що адресу дали родичі, які закликають покровчан їхати, але у відповідь чують: «Виїхати не хочете? – Ні».
При цьому люди, які мають власні автомобілі, намагаються виїжджати самостійно.
«Дуже багато побитих машин. Дрони літають як у себе вдома, міномети. Всіма видами стріляють по Покровську. Родичі намагаються зателефонувати до волонтерів, домовлятися. І туди приїжджаєш за адресами, а люди не хочуть виїжджати», — пояснює волонтер із Кривого Рогу Олег Леонтьєв.
У Покровську цілої інфраструктури вже не залишилося. За даними міської військової адміністрації, житловий фонд міста зруйнований на 80%. Минулого тижня закрилося останнє відділення «Нової пошти». За даними міської військової адміністрації, зараз у Покровську залишається 6835 мешканців. Над їхніми головами літають ворожі дрони, від яких важко сховатися чи втекти.
Несамовита картина прощання з рідним будинком
Волонтери шукають людей на розбитих вулицях, пропонуючи евакуацію. І ось – удача! В одному із дворів люди готові їхати із волонтерами. Сім’я збирає та вивозить на заметений снігом двір валізи. У кутку двору кидається пес. Збиратись потрібно дуже швидко. Адже обстріл чи наліт дрона може статися будь-якої миті. Гіркі сльози розлучення. Сусіди, які прожили разом багато років, не приховують емоцій. І обійми близьких людей під звуки вибухів — несамовите видовище. Розлуку з будинком відчувають і маленькі діти, дорослі намагаються підбадьорювати й самих себе та малюків: «Все, закривайте. Наташо, Колінька, не плач, моя лапочка. Все буде гаразд, ми зустрінемося. Обов’язково зустрінемося!»
Аліна разом зі своїми двома дітьми — 12-річною Софією та 4-річним Альошею, і літніми батьками останні кілька днів переховувалися у підвалі, після того, як їхній будинок був повністю зруйнований. Під час евакуації сім’я змогла взяти з собою лише пару сумок та улюбленого вихованця – кішку Алісу.
«Жити вдома вже нестерпно. Дуже все стало сумно. У нас були прильоти, були руйнування, всі вікна повилітали, дах поїхав, шифер посипався. Жити ми більше не могли, особливо з дітьми. Коли ми просиділи у підвалі, діти дуже злякалися. І я вже не знала, як виїхати. Виїхати без волонтера було дуже важко, бо дрони скрізь стежать. Дуже небезпечно зараз виходити, навіть ми боялися піти в магазин в цей момент, зробити покупки. І батькові вже нездужалося», — розповідає мешканка Покровська Аліна.
Попри те, що на кількох адресах люди виїжджати відмовилися, авто волонтера за підсумком переповнене, і це добре. Дорога в снігу веде далі від будинку. Рідна Донецька область залишається за сотні кілометрів за спиною. Далі – зупинка на перекус. У придорожньому кафе переселенців безплатно годують пиріжками з картоплею, печіночниками, млинцями з м’ясом. В асортименті на вибір також крабовий салат та олів’є.
Шелтер у Кривому Розі приймає переселенців із Покровська
Вже до вечора мешканців Покровська розміщують у шелтері у Кривому Розі. Софія, її брат і кішка Аліса тепер мають свою кімнату. Діти раді, що спатимуть у теплі та безпеці. Альоша, який дорогою періодично плакав, заспокоївся і весь вечір грав з іграшками. Софія розповідає, як їй жилося в прифронтовому Покровську, коли російська армія почала наступати на місто: «Ну трохи було страшнувато не так сильно. А коли вже почали вибухи, бахи вже трошки стало страшніше, нам довелося виїхати. Ну взагалі я мріяла в піцерію сходити з друзями, погуляти. Я сьогодні гуляла, мені сподобалася. Я ніби вперше вийшла на кригу», — Софія, мешканка Покровська.
Переселенці оформлюють грошову допомогу. Покровчанин Геннадій Федорович зараз реєструється для набуття статусу Внутрішньо переміщеної особи (ВПО), розповідає, як жив у зруйнованому місті.
«Був вибух і стіни всі посипалися повилітали вікна, шибки, двері, все. А ви де на той момент були? Вдома я спав. Вранці сталося: як ударило і для мене шибки посипалися з вікна. Як тільки не вбило. Я зрозумів, що я сам там не виживу. Пенсії немає, жити нема за що. Інший раз на шматок хліба виходиш просиш у людей купити хліба», — скаржиться Геннадій.
28 січня через наближення лінії фронту у Покровську призупинено роботу останнього з 11 стаціонарних відділень «Укрпошти».
У шелтері живе і покровчанка Олена Григорівна, пенсіонерка та медпрацівник за фахом. Після евакуації хоче знову вийти на роботу. Це стало особливо актуальним після того, як Покровську міську лікарню релокували до Кривого Рогу.
«У місті вже дуже небезпечно було перебувати. Були дрони. Були руйнування будинків. Я сама прописана та жила в мікрорайоні Сонячному. Сонячного мікрорайону немає, як і інших, і Лазурного та всі мікрорайони постраждали. Я переїхала до будинку свого сина. Бомбардування були сильні, здригалися і стіни, і вікна, і все. А от цієї середи через вулицю прилетіло два КАБи, повилітали у нас шибки. І це була остання крапля. І ми вирішили на сімейній раді, що треба виїжджати. Я говорю, що треба виїжджати. І дякую нашому Олегу Леонтьєву, що він приїхав за нами», — каже Олена Григорівна.
Переселенці закликають виїжджати з Покровська
Ті, хто вже виїхав зі своїх міст і сіл закликають мешканців прифронтових районів, що залишилися, якнайшвидше покинути лінію фронту. Тим більше, що евакуація безплатна, а переселенцям надають житло та медичну допомогу.
«Якби там, наприклад, місяці два тому, я ще нічого не радила б. А коли я відчула це все на собі, то раджу поїхати. Вже міста майже нема. І я вчора проїжджала проспектом на велосипеді, і я бачила, як люди готували собі харчування на багаттях біля під’їзду. А де якісь під’їзди, все зруйновано. Але навіщо ризикувати? Ну навіщо?», – міркує мешканка Покровська.
«Ми нікого не кидаємо. Багато хто говорить, що про них забули, особливо Донецьку область. Ніхто нікого не забуває і готові йти та допомагати. Але просто люди, які знаходяться там, не хочуть виїжджати через те, що не хочуть свої будинки залишати, у кого не розбите житло, сидять до останнього, поки не прилетить до їхнього будинку. Ми намагаємось умовляти, розповідаємо, що з ними може статися», — додає Олег Леонтьєв.
Покровськ колись галасливе та жваве місто з більш ніж 50 тисячами жителів, тепер занурене в пітьму — воно повністю знеструмлене. Всього за кілька кілометрів від лінії фронту люди продовжують жити під постійною загрозою обстрілів та окупації. Без газу, тепла та сполучення із зовнішнім світом. Щодня тут – боротьба за виживання.
