Ілюстративне фото створено за допомогою ШІ
Питання пенсійного забезпечення — це проблема не тільки старшого покоління. Адже пройде час, і сьогоднішні молоді люди самі потребуватимуть соціальної підтримки. При тому що нинішня економічна ситуація в державі свідчить про великі труднощі — низька народжуваність, масовий виїзд населення за кордон, руйнування, системні складності в економіці та інше.
Але в низці труднощів не варто забувати про ресурси країни, головним з яких є — людський потенціал. Саме людям належить основна роль у відновленні держави. І зростаюче бажання багатьох українців створити краще майбутнє — тому підтвердження.
Солідарний та накопичувальний симбіоз
Нинішні українські пенсіонери належать до вразливої категорії суспільства. Середній рівень пенсій сьогодні, за даними Мінсоцполітики, становить 6,3 тис. грн на місяць, причому більшість населення отримує пенсії в розмірі 4 тис. грн. Основною причиною проблеми є те, що солідарна пенсійна система, яка фінансується коштом внесків працюючих громадян, більше не може забезпечувати себе. Через важку демографічну ситуацію кількість населення, що працює, за даними Мінсоцполітики, сьогодні фактично зрівнялась з кількістю пенсіонерів, при цьому 1,9 млн з-поміж працюючих платять страхові внески з мінімальної зарплати. Якщо ситуація не зміниться, вважають у Міністерстві, скоро не вистачатиме молодших поколінь, щоб утримувати старших.
Сьогодні загальний дохід Пенсійного фонду становить 863 млрд грн з яких власний дохід ПФ — 563,9 млрд грн, а решта — дотації держбюджету. Через складнощі з фінансуванням коефіцієнт заміщення заробітної плати в Україні становить менш як 30%, і за прогнозами знизиться до 18-20%. У той час як згідно з Конвенцією Міжнародної організації праці коефіцієнт заміщення повинен становити не менше 40%.
Для вирішення ситуації уряд ще до повномасштабної війни анонсував впровадження обов’язкових накопичувальних пенсій, так званий другий рівень пенсійної системи. Даний проєкт не замінить собою нинішню солідарну пенсійну систему, а лише буде її доповненням. Його планують запустити з 1 січня 2026 р. Суть накопичувальної системи зводиться до того, що невеликий відсоток заробітку кожного працюючого українця, а також відсоток, який сплачує роботодавець, будуть надходити на спеціальний накопичувальний рахунок. Причому скористатися накопиченнями людина зможе лише при виході на пенсію. Перші три роки накопичувальні внески пропонується направляти до Державного фонду з корпоратизованою структурою управління, далі громадяни можуть за бажанням переказувати гроші в недержавні фонди.
Про те, яким буде відсоток накопичень із зарплати ще не визначено. У законопроєкті «Про загальнообов’язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» стверджується, що фіскальне навантаження на роботодавця або на працівника нібито не зміниться. Накопичувальний внесок на третій рік пропонується в розмірі 6% бази нарахування накопичувального внеску, з яких 3% — коштом виокремлення з єдиного внеску і 3% — шляхом податку з доходів фізичних осіб (перші два роки — 1 – 2%). Водночас міністр соціальної політики Оксана Жолнович раніше заявляла про 9% від зарплати. За задумом влади, у разі реалізації другого рівня пенсійної системи коефіцієнт заміщення від зарплати разом із солідарною системою очікується на рівні від 40% до 60%.
Ексзаступник голови Національного банку України, ректор Міжнародного інституту бізнесу, економіст Олександр Савченко в коментарі «Новинам Донбасу» висловив сумнів, що накопичувальні пенсії запустять найближчим часом. Попередні уряди, за його словами, впродовж понад двадцять років відкладали даний проєкт через нестачу коштів. Експерт схвально ставиться до впровадження накопичувальних пенсій, при цьому вважає, що починати потрібно з мінімальних відрахувань 1-2% від заробітної плати, щоб привчити населення до накопичувального процесу. Однією зі складнощів впровадження другого рівня накопичувальної системи економіст бачить у недовірі українців до різного роду фондів. І криза 2008 року, коли важкі втрати зазнав український фондовий ринок і багато банків, тому підтвердження.
Втім, фінансова та економічна стабільність — важливий, але не єдиний аспект підтримки пенсіонерів. Головним залишаються реальні кроки уряду у своєму прагненні забезпечити кращу підтримку літнім людям. І тут виникає питання, чи дійсно влада робить все від неї залежне для поліпшення умов життя українських пенсіонерів? Розглянемо це на прикладі підтримки нинішніх переселенців пенсійного віку.
Відмінності у підходах
Українські пенсіонери-переселенці сьогодні відносяться, мабуть, до найбільш нужденної категорії населення. Отримуючи такий самий розмір пенсії як літні люди в умовно безпечних регіонах України, пенсіонери з Донбасу або будь-якого іншого прифронтового регіону, позбавлені власного житла і звичного укладу життя.
Єдиною додатковою фінансовою підтримкою з боку держави є виплати за статусом ВПО (внутрішньо переміщеної особи) у розмірі 2 тис. грн місяць або 3 тис. грн на місяць особам з інвалідністю. Причому і цих коштів пенсіонерів часто позбавляють. Про це на прикладі своєї родини «Новинам Донбасу» розповів відомий маріупольський фотограф Євген Сосновський, який сам є пенсіонером. Мама дружини Євгена отримувала 9,5 тис. грн пенсії оскільки мала «гарячий стаж» і була учасницею війни. Однак жінку позбавили щомісячних виплат за статусом ВПО. Відповідно до законодавства, якщо середньомісячний дохід на людину перевищує 9,4 тис. грн на місяць, вона позбавляється виплат.
Євген Сосновський
«А у нашої лежачої бабусі вся пенсія йшла їй на ліки, підгузки. Але держава це не враховує. Якщо у вас є 9,4 тис. грн на особу, виходить, ви забезпечені і адаптовані», — розповів Євген.
Ще однією важливою проблемою чоловік називає труднощі з житлом. Багато переселенців змушені сьогодні орендувати житло своїм коштом, через те, що соціального житла не вистачає. Що ж стосується програми державних субсидій, то вона працює лише в разі офіційного укладення договору про наймання житла з сім’ями ВПО, що за словами Євгена, роблять дуже мало орендодавців.
«І що в цьому випадку робити пенсіонеру, у якого 4 – 5 тис. грн пенсії і 2 тис. грн виплат яких до того ж багатьох позбавляють? Квартиру за такі гроші не орендуєш, по соціальному житлу всіх не розселиш. Необхідно, щоб до таких нужденних пенсіонерів держава проявляла більше уваги і поваги. Передбачила б для них якісь додаткові кошти на оренду житла, якщо вже ви не можете виплатити компенсацію за знищене житло», — наголосив Євген Сосновський.
Зрозуміло, що бюджет України сьогодні не в тому стані, щоб виділяти достатньо коштів на соціальну сферу. Але тоді дивує вибірковість, з якою держава підходить до підтримки різних категорій населення. Наприклад, що стосується певної категорії держслужбовців, у яких їх щомісячні зарплати складають цифри з п’ятьма нулями і вище. Або що стосується виплат для «особливих» пенсіонерів: суддів, прокурорів, депутатів, представників органів місцевого самоврядування — пенсії яких в 10 і 20 разів перевищують пенсії найманих працівників, які по суті створювали економіку України.
Влада з нинішнього року начебто почала боротися з суперпенсіями. Своєю постановою від 3 січня 2025 р. Кабмін ввів коефіцієнти, які понижують, якщо пенсія перевищує 23,61 тис. грн. Однак, за даними ЗМІ, постанову масово оскаржують у судах. Видання OBOZ.UA повідомляє, що на кінець квітня в Україні в судах прийняли більш ніж 1,4 тис. рішень щодо скасування коефіцієнтів, які обмежували пенсії в розмірі від 23,6 тис. грн. Річ у тому, що обмежити пенсії може законодавство, а не постанова уряду, про що у Facebook написав один із суддів, коментуючи прийняте ним рішення. Він також натякнув, що на крок з обмеженням високих пенсій влада пішла аби не втратити симпатії виборців.
Євген Сосновський додатково вказує на недостатність заходів боротьби з корупцією, яка обмежує наповнення бюджету. Нерідкі ситуації, коли великі компанії платять низькі податки.
«Водночас держава намагається ловити людей на якихось дрібницях. Наприклад, оподатковувати користувачів онлайн-платформи OLX та ін. Але це не такий великий бізнес, на якому втрачає держава. Більше вона втрачає саме від несплати податків великим бізнесом. Звичайно, є бізнес, який оплачує податки і працює прозоро, але є і тіньовий, про який ми тільки чуємо, але результатів рішень не видно. При цьому в тіньовому бізнесі закладений величезний ресурс для поповнення бюджету держави в тому числі коштами для виплати пенсій», — підсумував він.
Три історії
Багато українців розуміють реальний стан речей. І мова не тільки про складнощі, з якими стикається держава, а й що стосується недостатньої допомоги населенню. У підсумку, знаходяться все більше людей, які бажають змінити ситуацію і створити кращі умови життя для своїх земляків, навіть якщо на це підуть їхні сили, час, здоров’я. І важливо, що така щира позиція викликає схвалення у більшості населення.
Наведемо історію старости села Зелена Діброва Черкаської області — Ігоря Щербака. Чоловік займається пошуком безплатного житла для ВПО починаючи з 2014 року. Нашим журналістам управлінець розповів, що ще з того часу перейнявся горем людей, які втратили все через війну. А починаючи з 24 лютого 2022 року Зелена Діброва, в якій проживає 320 жителів, за три роки надала безплатне житло понад вісімдесяти осіб і сьогодні там проживає 40 переселенців. Відзначимо, що доведення до ладу порожнього житла, постачання приїжджих всім необхідним, вимагає певних ресурсів, яких і так обмаль. Нерідко Ігорю Щербаку особисто доводиться їздити на вокзал і зустрічати сім’ї ВПО.
Ігор Щербак. Фото: Суспільне
«Багато людей пережили велике горе, в той час, як у держави немає достатньо ресурсів для надання підтримки. Ми ж можемо посприяти, при цьому ніякої вигоди ніхто з нас не отримує. Особисто мені боляче бачити, які труднощі переживають люди», — підсумував він.
Наступна історія — порятунок сільської школи в селі Капустинці Сумської області. Місцева мешканка, фермер Світлана Грищенко на власні гроші купила п’ять будинків в селі, в яких безплатно поселила багатодітні сім’ї, а згодом допомагала житлом і переселенцям. Купівля кожного будинку разом з оформленням документів і ремонтом обійшлася жінці від 85 до 100 тис. грн. Річ у тому, що на той момент з необхідних 25 учнів у селі навчалося 22. І закриття навчального закладу Світлана сприймала як вимирання села з якої поступово виїде вся молодь. Тоді і народилася ідея запросити в село багатодітні сім’ї, щоб в короткий термін збільшити кількість учнів.
Світлана Грищенко
Позицію Світлани Грищенко підтримала староста села Світлана Кулинич, яка взяла на себе організаційні питання. Завдяки ініціативі цих жінок, вже через кілька місяців кількість учнів у школі практично подвоїлася — до 41. Світлана Грищенко відзначила, що купівля будинків серйозно вплинула на її сімейний бюджет, при цьому вважає, що вона вкладала кошти в майбутнє населеного пункту, який вона дуже любить.
«У мене немає планів кудись виїжджати з Капустинців. У моєму розумінні покупка будинків, щоб поселити туди багатодітні сім’ї — це внесок у майбутнє свого села», — розповіла жінка.
Історія старости села Садове в Херсонській області Олени Семеніхіної примітна тим, що жінка продовжувала займатися організаційними питаннями прифронтового населеного пункту, який щодоби піддавався обстрілам. І навіть коли жінка підірвалася на протипіхотній міні і отримала інвалідність, вона не залишила земляків і продовжувала виконувати свої службові обов’язки.
Олена Семеніхіна
Восени минулого року Олені зателефонував один з комунальників і повідомив, що їхня група потрапила під обстріл, коли вони проводили ремонт. Коли Олена прибула на місце, то випадково наступила на міну «пелюстку». Вибухом їй відірвало частину стопи.
«Коли побачила, що немає частини ноги, першою моєю думкою було — як я буду працювати?», — розповіла староста «Новинам Донбасу».
Після виписки з лікарні жінка просила колег відвезти її в село, але ті не захотіли наражати її на небезпеку. Зараз же доїхати в село нема на чому, оскільки єдиний автомобіль недавно підірвався на протипіхотній міні, якими всіяна дорога на під’їзді до населеного пункту. Проте допомогу жителям вдається доставляти, хоча і невеликими обсягами. І зараз староста думає над тим, яким чином доставити великий обсяг гуманітарки. Всією організаційною роботою Олена Семеніхіна сьогодні займається дистанційно, перебуваючи в Херсоні. Про своє прагнення до останнього залишатися в селі і продовжувати виконувати свої службові обов’язки вона пояснює небажанням кинути односельців, які їй довірилися.
«Звичайно, виникало бажання виїхати. Однак потім я думала, що мені ж доведеться коли-небудь повернутися. Як я подивлюся в очі людям?», — каже староста.
***
Створити кращі умови підтримки людей пенсійного віку сьогодні досить складно. З об’єктивних причин. Водночас громадяни все більше звертають увагу на непропорційний рівень підтримки різних верств населення. Також багато хто вдається в питання про те, чи достатньо заходів для поліпшення ситуації? У цих умовах в суспільстві зростає впевненість про необхідність більш системної і всебічної підтримки людини. Створення в найближчому майбутньому умов, які б дозволили людям у віці, а також іншим вразливим категоріям, не думати про те, як виживати. І те, що в суспільстві сьогодні знаходяться люди, готові надавати системну підтримку землякам — це показник, що серед громадян зростає розуміння в якому напрямку потрібно рухатися. А тому організація кращої підтримки людини в майбутньому — це питання часу.
