Зруйнована лікарня у Добропіллі. Фото: соцмережі
У прифронтових містах і селах медицина — це передусім люди. Це звичайні лікарі та медсестри, які залишилися, щоб «тримати оборону» по-своєму — в білому халаті замість бронежилета.
Докладніше про роботу медзакладів поблизу лінії бойового зіткнення, про людей, які займаються їх підтримкою, постачанням, а також наданням допомоги пацієнтам — у публікації «Новин Донбасу».
Прифронтова реальність
Ситуація з медициною в Донецькій області залишається складною. Ще в липні наше видання розповідало про роботу співробітників станції екстреної (швидкої) медичної допомоги в Добропіллі. Однак через погіршення обстановки станцію згодом перебазували до селища Новодонецьке, що за 20 км на північ від Добропілля. Також перестав приймати пацієнтів Добропільський центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД). З 1 жовтня лікарі працюють онлайн. Лише в амбулаторії №5 у Новодонецькому пацієнтам і далі надають медичну допомогу, хоча поруч уже прилітали «Шахеди», а в самій будівлі через вибухову хвилю вибило частину вікон і двері.
Ірина Козенятко. Фото з особистого архіву
Директорка Добропільського ЦПМСД Ірина Козенятко розповіла «Новинам Донбасу», що в серпні влучанням авіабомби була повністю знищена їх амбулаторія в місті Білицьке. На щастя, обійшлося без жертв, адже удар було нанесено вночі, а сторожа, який там чергував, адміністрація ще раніше просила не перебувати в будівлі в нічний час. Керівниця медзакладу пригадує, що коли вони залишалися в Добропіллі разом з колективом, звикли до багатогодинних тривог, а тому медики продовжували залишатися на робочих місцях і йшли лише тоді, коли місцеві пабліки оперативно повідомляли про запуск у бік міста «Шахедів» або КАБів. Тоді персонал і пацієнти спускалися в підвальні приміщення, де було все необхідне. Однак останнім часом обстріли міста посилилися і перебувати на робочому місці стало небезпечно.
Головна проблема прифронтової медицини під час повномасштабної війни — брак вузьких фахівців, каже Ірина Козенятко. Після блокади й окупації Маріуполя гостро не вистачає онкологів, гематологів, ревматологів. Краматорськ цю функцію закрити не міг, і пацієнти були змушені звертатися до інших великих міст — таких як Дніпро, Харків, Київ. Однак можливість туди дістатися є не в усіх, особливо складно літнім людям.
«Складно було потрапити і до невролога, бо він був єдиний — і на стаціонар, і на військово-лікарську комісію, і на консультацію. І люди по пів дня були змушені чекати, адже військових і призовників приймали у першу чергу. Також була перевантажена хірургія і травма. Невідкладну допомогу людям, зрозуміло, надавали, але на доліковування ліжка максимально намагалися звільняти, оскільки рівень напливу таких пацієнтів був високий. У цих умовах сімейний лікар був змушений мислити ширше, більше знати і більше робити. Ми навіть навчилися надавати психологічну допомогу — лікарів для цього спеціально навчали на короткострокових курсах», — зазначила директорка медцентру.
Сьогодні медики Добропільського ЦПМСД змушені спілкуватися з пацієнтами дистанційно. Це ускладнює можливість встановлення точного діагнозу. Працівники медзакладу намагаються приділити людям максимум уваги, адже самі є переселенцями і розуміють, з якими труднощами стикаються їхні земляки. Безпосереднім прийомом пацієнтів займаються медпрацівники амбулаторії №5 у Новодонецькому: медсестра і лікар-терапевт Людмила Снігурова.
У перервах між обстрілами
Після недавнього удару БПЛА по багатоповерхівці поруч з амбулаторією, внаслідок якого будівля була серйозно пошкоджена, надавати медичну допомогу в Новодонецькому стало небезпечно. Як розповіла нашим журналістам Людмила Снігурова, у їх амбулаторії немає можливості зробити рентгенографію — для цього потрібно їхати в сусіднє селище Олександрівка, що за 13 км. Туди ж лікар направляє пацієнтів на консультацію до хірурга, невропатолога, ендокринолога.
Втім, певну медичну допомогу в амбулаторії все ж таки надають місцевим жителям. Щодня Людмила Снігурова приймає понад два десятки пацієнтів. Кожного потрібно вислухати, у разі потреби — виміряти тиск, провести пальпацію, зробити кардіограму. На щастя, для цього в одному з кабінетів є все необхідне. Також є можливість зробити пацієнтам аналіз крові на цукор, гемоглобін, сечову кислоту, виміряти сатурацію (насичення крові киснем) і пульс. Пацієнтам надають підтримку в отриманні ліків — від туберкульозу, ВІЛ та інших хвороб. Окрім того, лікар курує питання оформлення пацієнтами групи інвалідності. Людмила Снігурова каже, що її багато в чому підтримують співробітники Департаменту охорони здоров’я Донецької обласної держадміністрації, які завжди допомагають зв’язатися з профільними фахівцями.
Людмила Снігурова зазначає, що жителі найчастіше звертаються із серцево-судинними захворюваннями, основною причиною яких лікарка вважає нервове перенапруження. На запитання, чому вона продовжує працювати в небезпечних умовах, пані Людмила відповідає просто: у рідному селищі вона працює в медицині з 1988 року. Тут поховані її батьки та син — він помер рік тому. Стимул продовжувати роботу — можливість допомагати своїм землякам, більшість із яких вона знає багато років.
«Мені є куди виїхати, і якщо потрібно — виїду. Але поки я можу тут триматися і допомагати. У нас же переважно лишилися жителі похилого віку. І для багатьох із них, крім ліків і надання медичної допомоги, важлива можливість поговорити, щоб їх вислухали», — розповіла Людмила Снігурова.
Підтримка прифронтових сіл
У Старосалтівській громаді Харківської області після деокупації була знищена половина всієї інфраструктури, а з більш ніж 8 тисяч жителів залишилося близько 5 тисяч. Окрім відновлення, однією зі складнощів є сполучення між населеними пунктами. Наприклад, у віддалених селах Кирилівка і Москалівка, де віднедавна не ходять автобуси, жителі змушені наймати приватного водія. Послуга коштує 800 грн, якщо добиратися до центру громади. Водночас поїздка до Чугуєва обійдеться у 2 тис. грн, до Харкова — 3 тис. грн. Для пенсіонерів із пенсією 3,2–4 тис. грн ці суми є непідйомними.
Щоб бодай частково забезпечити жителям доступ до медичної консультації, КНП Старосалтівського центру первинної медико-санітарної допомоги надає послугу виїзних лікарів, які службовим автомобілем за заздалегідь розробленим графіком відвідують амбулаторії та фельдшерські пункти в селах. Директорка Старосалтівського ЦПМСД Людмила Карапетян розповіла нашим журналістам, що медзаклад співпрацює з благодійними організаціями, а тому медперсонал узяв на себе деякі гуманітарні функції. Жителі повідомляють медикам про свої потреби в ліках, засобах реабілітації, а медпрацівники, за можливості, через благодійників намагаються допомогти. Також адміністрація ЦПМСД активно залучає вузькопрофільних медичних фахівців із числа волонтерів. Нещодавно вдалося закрити потребу в консультації гінеколога. Варто зазначити, що організація виїзних фахівців не є прямим обов’язком медпрацівників, і тим не менш ці питання доводиться вирішувати.
«Ясно, що це додатковий час і сили, але куди подітися, це ж наші люди, їм потрібно допомагати», — зазначила Людмила Карапетян.
Окремої уваги заслуговує робота Наталії Опанасенко, яка працює у фельдшерському пункті Кирилівки сімейною медичною сестрою. Село розташоване за кілька десятків кілометрів від кордону з РФ, і перебувати там небезпечно через БПЛА та обстріли. Будівля, у якій працює медсестра, виділяється серед інших, тому Наталія Опанасенко побоюється можливих «прильотів».
Наталія Опанасенко. Фото з особистого архіву
«Небезпечно, але перейти кудись немає можливості, бо все розбито», — розповіла «Новинам Донбасу» медпрацівниця.
Роботи у Наталії Опанасенко чимало. Багато мешканців села психологічно виснажені, травмовані, є чимало людей з онкологією та інвалідністю, є новонароджені. Усім потрібно надавати медичну підтримку, для чого медсестрі часто доводиться виїжджати до людей додому. Нерідкі й виклики після завершення робочого дня.
«Комусь стало зле — одразу біжу на виклик. Оцінила стан людини й, якщо того вимагає ситуація, раджу викликати “швидку”. Це понад норму і не оплачується. Але ми всі тут свої люди, давно один одного знаємо… Ось сімейний лікар приїхав, виписав людям рецепти. А людям їхати по ліки немає на чому, от і йдуть до мене, просять отримати. Тому коли буваю у Харкові у справах, то щоразу ходжу по аптеках, отримую для жителів доступні ліки — отримала, привезла, роздала. При цьому люди вам підтвердять, що ні в кого я не взяла і гривні за те, що привезла ліки», — розповіла нам Наталія.
За свою непросту працю медсестра отримує 0,75 ставки, і щоб заробити додаткові гроші, їй доводиться виконувати обов’язки санітарки (молодшої медичної сестри) — це плюс 2 тис. грн. Медпрацівниця засмучується, що працю представників її професії так скромно оцінюють з огляду на зрослі навантаження. Водночас із початку повномасштабної війни медсестра, за її словами, лише один раз отримала невелику додаткову фінансову допомогу.
Варто зазначити, що хоча Кирилівка розташована за 40 км від кордону з РФ і найближчої лінії фронту, населений пункт, відповідно до наказу Міністерства розвитку громад і територій України, не включено до переліку територій можливих бойових дій. Це позбавляє медичних працівників, а також інших працівників державних установ і організацій додаткових 50% виплат.
Ситуація в медичній сфері поблизу лінії фронту виглядає вкрай складною. Постійна загроза життю змушує найкращих фахівців виїжджати в інші регіони, водночас медичні установи руйнуються, є проблеми з постачанням. Попри труднощі, є чимало медпрацівників, готових працювати навіть у таких надзвичайно важких умовах. Хтось надає допомогу безпосередньо в населеному пункті, а хтось докладає зусиль для організації постачання та створення належних умов для роботи. Що мотивує цих людей? Одне можна сказати напевно: усі ці зусилля спрямовані насамперед на підтримку людини, яка потребує допомоги, на створення для неї кращих умов. А це — серйозний стимул.
