Фото: пропагандистські telegram-канали
Колись у другу неділю вересня Луганськ святкував День міста, наповнений концертами, дитячими розвагами та феєрверками над Осколом. Проте вже 11 років його мешканці розкидані по всій Україні. Вони щороку збираються в Києві чи Дніпрі, підіймають келих у Львові й згадують рідні вулиці, які вже давно ніхто з них не бачив. У самому ж місті українські прапори замінено на символіку окупаційної влади, хоча й тимчасово. За ці роки російська пропаганда невпинно намагалася переконати світ, що «8 років бомбили Донбас» і що Україна відвернулася від своїх громадян». Однак ті, хто залишався у місті у 2014-му, добре пам’ятають, як усе починалося, хто зі зброєю зайшов на Донбас і хто насправді приніс війну.
Свідоцтва 2014 року: хто справді приніс війну?
Родина Христини та Олега (прізвище не вказуємо з міркувань безпеки — прим.ред.), які виїхали з окупованого Луганська вже після повномасштабного вторгнення, досі пам’ятає перші місяці війни у 2014 році. Після повернення до Луганська, коли обстріли вщухли, вони одразу побачили біля блокпосту росіян, а далі — тіло розстріляного чоловіка біля зупинки.
«Донька дуже злякалася, бо я не встигла закрити їй очі», — розповідає Христина.
Вона також згадує, як росіяни вночі заїжджали за їх будинок та навмисно, прикриваючись цивільним будинком, стріляли звідти по українським позиціям. Це прямі свідчення того, хто використовував цивільну інфраструктуру та кого бачили зі зброєю на початку конфлікту.
Олена Іванова, ще одна жителька Луганська, пригадує «найгарячіший» період у липні-серпні 2014 року, коли під час поїздки електричка зупинилася через обстріли біля Олександрівки.
«Люди, включаючи мене з чоловіком, йшли полями, і над нашими головами пролітали “гради” в один бік, а за хвилину — “отвєтка” у відповідь. Незважаючи на обстріли, “ніхто на землю не падав, всі йшли далі», — згадує вона.
На вокзалі Олена бачила чоловіка, який цілився в неї дулом автомата, але, побачивши жінку з торбою, дозволив пройти.
Розділені думки та контексти
«У 2014 році люди в Луганську розділилися на два табори: “одні казали, що нас бомблять українці, а точніше українська влада, інші — що це росіяни», — каже Олена Іванова.
Проте вона сама дивувалася: «як нас можуть бомбити українська влада, якщо росіян було повно-повнісінько в місті і по околицях». Пізніше, перебуваючи у Сіверськодонецьку, люди досліджували шлях польоту снарядів і розуміли, «звідки був приліт і хто бомбив». За її словами, люди, які намагалися щось зрозуміти, навіть не сумнівались, що то обстрілювали росіяни.
«Українських військових вже на той момент, здається і не було, а навіть якщо і були, то в малій кількості і мали таку техніку, яка б не могла завдати таких руйнувань, які зʼявлялися в місті», — згадує Олена.
Тут саме час згадати й інший контекст наративу «бомбили Донбас», а саме проаналізувати масштабність руйнувань на ТОТ до повномасштабного вторгнення та після. Російська влада невпинно продовжує просувати тези щодо активних бойових дій та нібито «страшних бомбьожек» зі сторони українських військових. Але якщо подивитися на фото зруйнованої Попасної та Луганська, то виникає очевидне питання: чому ж «розбомблений» Луганськ досі має всю інфраструктуру, а Попасна стала містом-привидом, яке відмовилася відбудовувати та сама окупаційна влада.
Такий вигляд має сьогодні Луганськ, який нібито “бомбила Україна”. Скрин з відео
А так виглядає Попасна, Луганської області, яку “звільнили війська РФ”
В окупованому Донецьку працюють школи офлайн та так звані «вищі навчальні заклади», коли у той самий час після приходу «російського миру» у 2022 році в Рубіжному не має навіть мобільного звʼязку аби викликати швидку чи рятувальників.
Тож, до 2021 року руйнування інфраструктури в Луганській та Донецькій областях мали локальний характер і обмежувалися переважно житловими та соціальними об’єктами. Після 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, пошкодження стали більш інтенсивними та системними, охоплюючи критичну інфраструктуру та захищені обʼєкти.
Цифри військових злочинів: Невимірна трагедія
Сергій Василина, керівник Луганської обласної прокуратури надає офіційні дані, які розвінчують пропагандистські міфи. З 2014 по 2022 роки слідчі підрозділи розслідували 14 кримінальних проваджень за фактами 71 воєнного злочину, внаслідок яких загинули 136 цивільних осіб. Однак після 24 лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Наразі розслідується вже 104 кримінальні провадження за фактами 520 воєнних злочинів, і встановлено, що від дій російських військових та окупаційної адміністрації на Луганщині загинули щонайменше 704 цивільні мешканці.
Андрій Діхтяренко, головний редактор «Реальної газети», підкреслює, що після повномасштабного вторгнення у 2022 році на Луганщині та Донеччині було вбито набагато більше людей. Цілі міста та населені пункти, такі як Попасна та Маріуполь, були знищені. Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ, де проживала максимально велика кількість людей, сильно пошкоджені. За його словами, «кількість вбитих, потерпілих від воєнних злочинів, людей, які втратили житло, є не співмірною з періодом 2014-2021 років».
Окрім того, Моніторингова місія ООН з прав людини у січні 2022 року опублікувала свій звіт про кількість жертв серед цивільного населення на тимчасово окупованій та прифронтовій територіях Луганської та Донецької областей.
Так, загалом, з 14 квітня 2014 року до 31 грудня 2021 року, ООН зафіксувала 3404 смертей серед цивільного населення.
- 2014 рік — 2084 смерті,
- 2015 рік — 955 смертей,
- 2016 рік — 112,
- 2017 рік — 117 смертей,
- 2018 рік — 58 смертей,
- 2019 рік — 27 смертей,
- 2020 рік — 26 смертей,
- 2021 — 25 смертей.
Ці цифри показують, що з кожним наступним роком війна шла на спад й кількість жертв серед цивільного населення стрімко падала, доки росія не почала повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року.
Пропаганда: створення спотвореної реальності
Андрій Діхтяренко називає наратив про «бомбили вісім років Донбас» дуже ефективною операцією, яка доволі непогано спрацювала з російською внутрішньою думкою на початок повномасштабного вторгнення. Ця операція переконала росіян, що «все Росія робить правильно, вбиваючи й катуючи людей, знищуючи людей Донбасу», а це, мовляв, «помста Україні ніби то бомбила Донбас». Для пропаганди «неважливо чи було воно так в реальності. Головне, що про це всі вісім років розповідали пропагандисти на всіх каналах», особливо на ключових ток-шоу.
Пропаганда ніколи не розповідатиме про власні злочини, а лише висвітлюватиме вигадані злочини з боку України. Усі реальні цифри загиблих, постраждалих від воєнних злочинів та втрат житла «пропаганді всі ці цифри до лампочки — вона створює свою викривлену реальність».
Отже, поки Луганськ залишається під тимчасовою окупацією, а його жителі мріють про повернення українського прапора, наратив «8 років бомбили Донбас» продовжує жити у російському інформаційному просторі, ігноруючи свідчення очевидців, офіційні дані та незрівнянно більші руйнування та жертви після повномасштабного вторгнення.
Автор: Ксенія Новицька
