Поліцейський із Донецька Святослав Єрмонов у Маріуполі. Фото з особистого архіву
Поліцейський Святослав Єрмонов бився за Маріуполь та пройшов через полон.
«Зрадників серед маріупольських правоохоронців десь 50%… Я погано про них думаю, а говорити про них не хочу. Зі зрадниками не говорять», — каже Святослав Єрмонов. На відміну від поліцейських, які зрадили присязі, чоловік бився за приморське місто, пройшов через полон та готовий знову повернутися у стрій.
Бойовий досвід АТО
«У поліції я служу з 2015 року, бо до цього була міліція», — починає з жартів розповідь про себе Святослав Єрмонов. Свій шлях правоохоронця він розпочав, здобувши освіту у Донецькому юридичному інституті у 2010 році, з роботи у карному розшуці у Донецьку. Потім працював у Києві, але повернувся в Донецьк.
Як тільки у 2014 році почалась збройна агресія РФ, Святослав отримав наказ на евакуацію в Маріуполь.
«Нам казали, що ми їдемо максимум на два тижні. Я зібрав речі і виїхав. З того моменту я так і не був вдома», — говорить він.
Святослав продовжив службу в Головному управлінні Національній поліції Донецької області, та займався виявленням зброї та вибухівки. У 2016 році його перевели до Лівобережного відділу поліції Маріуполя. В його зону відповідальності входили такі прифронтові села як Виноградне та Сопіно, тому мав друзів у СБУ та серед військових, з якими паралельно виявляли ДРГ противника.
У складі зведених загонів, він здобував бойовий досвід, приймаючи участь у антитерористичній операції (АТО).
«Був у Мар’їнці та Дебальцевому. Займалися зачисткою територій та контр-диверсійною діяльністю. Тому певний досвід участі у бойових діях мав вже до Маріуполя», — розповідає він.
Святослав не вдаючись у подробиці каже, що у 2019 році у нього стався конфлікт з керівництвом та довелось звільнитися. Після того, як виграв суди та відстояв свою правоту у всіх питаннях у 2021 році, він продовжив службу та почав тісно співпрацювати з військовою розвідкою.
«За три доби до вторгнення, товариш з 36-ої бригади сказав, що на нас іде колона російських танків та 500 орків місті та готові будуть діяти проти України. Військові будуть зупиняти ворога на периметрі, а ми повинні знешкоджувати групи диверсантів. Почувши це, я одразу доповів керівництву, але отримав відповідь, що ми, типу, не військові, а поліцейські, тому і функціонал обмежений», — говорить Єрмонов.
З власної ініціативи він став збирати патріотично налаштованих правоохоронців та надавати їм актуальну інформацію про майбутні завдання.
Святослав Єрмонов. Фото з особистого архіву
«Хто не залишить Маріуполь – той “сєпар”»
Святослав Єрмонов каже, що як тільки почалось повномасштабне вторгнення, разом з офіційним наказом евакуації в Покровськ неофіційно пролунало, що «хто не покине Маріуполь — того вважати “сєпаром” та зрадником». Тому наказ він виконав, але гостро підняв питання, про необхідність повертатися в місто, та виконувати свої обов’язки. Зі Святославом разом поїхало 25 людей, та 27 лютого 2022 року вони взялися до роботи в Маріуполі.
«Ми займалися евакуацією цивільних, доставкою води у бомбосховища та патрулюванням вулиць. Але фронт наближався. У полон потрапили патрульні поліцейські. Я сказав керівництву, що буду виконувати бойові завдання», — каже правоохоронець.
Святослав хотів приєднатися до 36-ої бригади морпіхів, але зв’язку не було. Тому приїхав на базу «Азова» та сказав, що має боєкомплект, зброю, людей та бажання воювати. Але все ж таки зв’язався з керівництвом та перебрався у Главк поліції, що знаходився у Приморському районі.
«9 діб виконував поліцейські функції: ловили мародерів та коригувальників. Останніх передавали СБУ», — говорить він.
16 березня правоохоронці отримали наказ про евакуацію з Маріуполя, однак Єрмонов та двоє його побратимів вирішили залишитися. Вони приєдналися до ініціативної групи «Пенсіонерів МВС», однак через різницю у поглядах відокремились від неї.
Наслідки боїв за Маріуполь. Фото з особистого архіву
«Була ситуація біля волонтерського хабу “Халабуда”…. Через неї я ледь не загинув», — пригадує поліцейський. За його словами, командир групи повів їх по маршруту, на якому вже були росіяни. По ньому відкрили автоматний вогонь з декількох метрів, але дивом не влучили.
«Усвідомлюючи ще, що у мене другий день народження стався тільки що, я випив вина. Той командир, що нас завів у цю зону, сказав що моя поведінка неприйнятна та почав виганяти. За мною пішли ще люди. Ми почали шукати до кого доєднатися, щоб продовжити боротьбу», — каже Святослав.
Вуличні бої та прорив на «Азовсталь»
Так почались повноцінні бойові будні для Святослава в різних районах міста. В його групу входили бійці різних підрозділів: з «Азову», НГУ та ГУР. Не раз від смерті рятувала вдача.
«Наші хлопці переодягались у цивільний одяг, заходили в тил до ворога та поверталися з інформацією та полоненими. Багато імен я не можу назвати, бо вони досі у полоні», — каже він.
Святослав брав участь у вуличних боях у Центральному парку, в районі магазину «1000 дрібниць»(проспект Миру, перетин з проспектом Будівельників), Приморському районі та коло водних станцій. Доки 15 квітня пролунав наказ на прорив на «Азовсталь».
«Ми тоді базувались біля Приморського бульвару. Майже не було боєприпасів. Ми чекали на деблокаду, але зрозуміли, що її не буде», — каже він.
Тому прорив на комбінат був єдиним варіантом. Під постійними обстрілами були сформовані піша та автоколонна. Бійці знали, що живими доберуться не всі.
«Тільки з нашої групи зафіксовано двоє безвісти зниклих. Є здогадки, що вони 200», — каже поліцейський.
Прибувши на завод, майже одразу він почав виходити на позиції біля стадіону «Азовсталець», що біля Шлакової гори. Захисники Маріуполя билися у повному оточені, але билися до останнього. Під натиском штурмів, корабельної артилерії та літаків, доводилось відходити вглиб комбінату.
«Контузія та кульове, якщо ти можеш ходити, не вважалось за поранення», — так говорить про буремні події Святослав.
17 квітня командир «Азову» Редіс зібрав всіх та повідомив, що їжі вистачить приблизно на місяць, але оборону потрібно тримати до останнього. ФАБи падали на бункери, люди гинули. Тому було прийняте рішення скласти зброю та вийти у полон.
Перший вихід з «Азовсталі» був 16 травня. Святослав Єрмонов вийшов лише 20-го.
«На виході з заводу нас зустрічав заступник керівника ГУР генерал Павлов. Він кожному тиснув руку та казав слова подяки…Потім орки влаштували нам принизливий особистий обшук», — каже поліцейський.
Теракти в Оленівці та голод
Замість гідних умов для військовополонених, які обіцяли окупанти, захисники Маріуполя отримали жахливе ставлення в колонії в Оленівці.
Поліцейський Святослав Єрмонов у полоні. Фото з особистого архіву
«Я прибув в останній партії і побачив, що у бараках, де повинно жити 200 людей живе понад 600. Є лише 50 нар, всі інші сплять в коридорі та навіть в туалеті», — описує він.
Святослав пригадує «атмосферу», яка панувала в Оленівці. Цигарки мінялись на хліб та речі, видавали мило на декілька людей, та на початку були проблеми з провіантом. У той час в ДІЗО відбувались страшні речі. На захоплених в полон намагалися «вішати» карні справи, якщо просто не сподобались патріотичні татуювання людей катували та били.
Остання зміна наглядачів змушувала їсти на швидкість дуже гарячу їжу. Робити це було важко особливо хлопцям з пораненнями обличчя, у яких були відсутні щелепи чи рани на щоках.
«Нас годували раз на день. Їдальня просто не була готова до таких навантажень. Рідка каша без солі та взагалі чого-небудь. Був справжній голод», — говорить він.
Але особливо Святослава обурювало два моменти: що деякі військовополонені погоджуються працювати на окупантів в так званій «робочій команді». «Мені б це було зашкварно», — каже він. А другий момент — що багато хто з полонених дівчат жартував та загравав з працівниками колонії, сподіваючись на додаткову їжу та інші привілеї.
Також поліцейський стверджує, що був свідком прильоту касети «Граду» в Оленівці, ще до теракту 28-29 серпня.
«Всі кажуть про один теракт в Оленівці, коли підірвали барак з “азовцями”. Але їх було два. Ще раз прилетіла касета «Града» та поранило трьох хлопців. Один з них загинув. Вони були з так званої “робочої” команди. Це сталося біля їдальні», — говорить Святослав.
Російська сторона коментуючи цей епізод, заявляла, що дійсно 18 серпня було поранено четверо українських військовополонених та загинув один. Українська сторона та міжнародна спільнота поки не дали коментаря по цій темі, бо проводити розслідування на непідконтрольній території немає можливості.
Поліцейський каже, що розумною стратегією було здаватися максимально не корисним в бойовому плані, щоб не бути «дорогою валютою» для обміну.
«Росіян цікавили снайпери, артилеристи. Запитували, чи бачив я як вбивали цивільних та про окремих хлопців. Я тримався легенди, що нічого не знаю та ніде не був. Це було розумно. Знаю хлопців, які накришили кучу орків, а на допитах казали, що вони “бідні сироти” та видавлювали сльозу у слідчих», — сміється Святослав.
Святослав Єрмонов до і після полону. Фото з особистого архіву
Етап, що став обміном
Оленівську колонію потроху розвозили. Полонених етапували в інші СІЗО та колонії, тому побут покращився.
«Я готувався до етапу також. Навіть один вертухай якось позвав мене до хвіртки бараку, та запитав, чи був я у відрядженнях у Горлівці. Я зрозумів, що поїду туди», — говорить Святослав.
Наступала осінь. Треба було думати про те, як вижити взимку. Тому правоохоронець зі шматка покривала зшив собі шапку, та одну шкарпетку.
«20 вересня я мав шити другу шкарпетку. Але мене викликали, та сказали, що у мене 2 хвилини на збори. Я взяв зошит з рецептами та всі речі, та став збиратися у іншу тюрму», — говорить він. Про зошит з рецептами поліцейський говорить з особливим теплом. Він записував туди інгрідієнти всіх смаколиків, про які мріяв сам та його товариші по бараку. Цікаво, що на волі Святослав продав його на аукціоні та за виручені гроші купив дронів для ЗСУ.
Партію військовополонених вивели з бараку та посадили навпочіпки.
«Я почав оглядатися, та побачив, що серед нас є жінки, є офіцери, є “азовці”, є важко хворі та поранені… З’явився вогник надії», — розповідає він.
Полонених загнати силою у КАМАЗи, посадили у незручні позі на підлогу та повезли у Таганрог. Під час дороги Святослав декілька разів отримав прикладом по голові за те, що у нього сповзла пов’язка з очей. У Таганрозі посадили на літаки та зі зав’язаними очима привезли у Москву. Перебування у столиці РФ стало показовим у відношенні до військовополонених. Там у Святослава, наче звичайні хулігани, конвоїри просто забрали теплу кофту.
Декількох людей залишили у Москві на пункті зборів, декількох додали до основної партії та повезли на омріяний обмін.
«Коли побачив, що ми в Гостомелі та нас ведуть не росіяни, а білоруси, зрозумів, що скоро буду вдома…. Обмін був організовано так, що ми рухались біля групи полонених росіян. Це не правильно. Могла спалахнути бійка. Але ми були переповнені радістю, на емоціях та адреналіні, нарешті, прийшли до своїх!», — говорить Святослав.
Святослав Єрмонов до і після полону. Фото з особистого архіву
Відновитися, щоб знову стати в дію
21 вересня 2022 року, Святослав Єрмонов опинився вдома. У полоні він пробув 4 місяці, але втратив 36 кг, здоров’я, декілька зубів та багато побратимів.
Першу частину реабілітації він проходив у Києві, потім в санаторії на Івано-Франківщині, згодом обрав один з приватних пансіонатів з медичними процедурами.
Коли знаходився на лікуванні у Литві, поліцейський вирішив йти далі воювати, але саме в спецпідрозділ «Лють». Він подав туди документи, але довго не отримував відповіді. Через запити він деяких депутатів, Святослав зрозумів, що його просто не бажають туди брати через минулий конфлікт та судовий процес з керівництвом багато років тому, але дають офіційні відповіді, що у нього немає сертифікату на володіння українською мовою.
«Воювати в оточенні в Маріуполі сертифікат не потрібно було, а тут під час війни у штурмовому батальйоні — конче треба», — обурився поліцейський та почав щільно займатися лікуванням, щоб після остаточного відновлення повернутися у стрій.
Святослав під час реабілітації після полону. Фото з особистого архіву
«Що я зрозумів у полоні та під час боїв — що потрібно цінувати життя, яке дав Бог. Зрозумів, хто є хто, хто піклується про тебе, а хто лише вдає. Розкрилися очі на багатьох людей та ситуації. Разів 10 я міг загинути, але все ж таки якась Сила дала мені жити. Мабуть, я щось маю зробити у цьому світі та на цій війні», — говорить Святослав.
