Ветерани з ампутаціями у центрі. Фото: Superhumans Center
Більш ніж 1,3 мільйона українців мають статус ветеранів війни. Такі дані озвучили в кінці серпня в Міністерстві оборони та підкреслили: ветеранів і ветеранок долучають до роботи на всіх рівнях. Але чи достатньо проєктів для їх соціальної реінтеграції, особливо для тих, хто втратив кінцівки? У статті «Новин Донбасу» читайте, як допомагає в адаптації Центр Superhumans, який планує розширюватись до кінця року. Також розповімо про соціально-освітній проєкт «#ТитаниUA», ініційований Дніпропетровською обласною військовою адміністрацією.
«Раніше було так: втратив кінцівку — ти нікому не потрібен». Як у Superhumans підходять до адаптації ветеранів
«Ветеран — це не тільки травма фізична, в тебе є певні психологічні питання, тому що ти приїжджаєш із війни. У людини змінився спосіб життя, плюс військовий досвід. Змінилась людина, тепер це взагалі інша особистість, інший світогляд. А якщо людина втратила кінцівку, вона думає, що це все. Вона не розуміє, що їй робити», — розповідає ветеран Захар Бірюков.
Фото з Instagram Захара Бірюкова
Захар — випускник Центру Superhumans. Він родом із Житомирської області. У 2015 році добровольцем пішов у військо, у 2021 звільнився в запас. Але менше ніж через рік, коли почалось повномасштабне російське вторгнення, знову долучився до Сил оборони. Улітку 2022 року Захар із побратимами перебував на Запорізькому напрямку. Там 17 липня він отримав поранення — через приліт російського снаряда в руках у Захара здетонував дрон із вибухівкою.
«Потім півтора місяця реанімація, евакуація в Німеччину. Повернувся в Україну, почав відновлення, поставив протез ока, відновив слух на праве вухо. На ліве вухо слух я втратив, втратив дві верхніх кінцівки, втратив нижню кінцівку праву нижче коліна», — каже про наслідки поранення ветеран.
Фото з Instagram Захара Бірюкова
Крім цього, Захар отримав травми обличчя, йому розірвало щелепу. Після часткового відновлення в лютому 2024 року він приїхав у Центр Superhumans на протезування верхніх кінцівок. У кінці того ж літа ветеран отримав протези, а майже через рік почав працювати в Superhumans у відділі сервісу.
«Моя основна задача — допомагати пацієнтам до адаптації, а також відділ “Рівний рівному”. У мене ока нема — можемо поговорити, пластичні операції — можемо поговорити, бо в мене 20% опіків шкіри, ампутація нижніх кінцівок — можемо поговорити, ампутація верхніх кінцівок — можемо поговорити, відсутність слуху на ліве вухо. Я можу говорити на будь-які теми щодо травм, на яких спеціалізується Центр Superhumans», — розповідає Захар.
Тепер Захар працює з військовими та цивільними, бо в Superhumans проходять реабілітацію не тільки ветерани і ветеранки, але й ті, хто отримав поранення після ракетних чи дронових атак. Захар Бірюков допомагає людям прийняти себе після травми. Він пояснює, що в адаптації є три етапи: розуміння, що людина поранена, прийняття цього й усвідомлення. Аби зрозуміти себе та знайти знову, у Superhumans пацієнти можуть спробувати те, чого раніше ніколи не робили. Це різні види спорту, арттерапія.
«У нас є гітарист без пальців. До поранення я не малював, а після поранення, коли втратив кінцівки, я малюю. Я за місяць два рази сходив на Говерлу. Я недавно почав стріляти з лука. Тобто такі моменти, які допомагають пацієнту зрозуміти, що можна йти далі», — пояснює Захар Бірюков.
Медіаменеджер Superhumans Андрій Іщик розповідає, що випуск людей із більшими та кращими можливостями, ніж до поранення, був одним із завдань, коли Центр відкривався. Але пацієнти, а точніше, супери, як називають тих, хто проходить реабілітацію, навіть перевершили очікування команди.
Superhumans Center у Винниках біля Львова. Фото: Юлія Діденко/”Новини Донбасу”
Протези у центрі Superhumans. Фото: Юлія Діденко/”Новини Донбасу”
«Уже за перший рік я почув від пацієнтів, що вони стали жити більш активним життям. До того не бігали, не грали на гітарі, не ходили в гори. Один з останніх прикладів — це двоє пацієнтів перепливли Босфор. Вони почали плавати в Центрі, три місяці активно готувались, приймали тренерів, їздили по різних зборах», — згадує Андрій Іщик.
Медіаменеджер Superhumans Андрій Іщик. Фото: Юлія Діденко/”Новини Донбасу”
Спортивний менеджер Superhumans теж ветеран. На фронті він утратив руку, але тепер не просто бере участь, а й виграє змагання в Україні та за кордоном.
Ветерани з ампутаціями – найкращий приклад для тих, хто втратив кінцівки
Перший Superhumans відкрили у квітні 2023 року під Львовом. Послуги з реабілітації, протезування та психологічної підтримки там надаються безкоштовно. У червні цього року другий Центр з’явився в Дніпрі. Там, як і в першому Superhumans, уже займаються не лише протезуванням, а й реконструктивною хірургією, відновленням слуху.
«У відділі реконструктивної хірургії є дві надсучасні операційні (мова про Superhumans під Львовом — ред.). І там роблять не тільки операції на кінцівках, тому що це специфіка Центру, але й складні операції на обличчі, реконструкцію обличчя. Тут ідеться про багатоетапні й довготривалі операції, які інколи розтягуються на роки, тому що це неможливо зробити швидко, бо голова та обличчя — дуже чутливий, скажімо так, орган», — каже Андрій Іщик.
З кінця лютого 2024 року, коли це відділення з’явилось, там провели близько 1600 операцій. Загалом за час існування Superhumans тут протезували більше 1300 пацієнтів. Щодня в Центрі отримують послуги близько 150 людей. І це послуги не лише медичні.
«Раніше в нас було так: ти втратив кінцівку — все, ти нікому не потрібен. Отримав поранення — ти нікому не потрібний, ти нічого не вартий. Але ми пишемо історію спочатку, допомагаємо рухатись далі навіть з ампутаціями. У відділі соціальної реінтеграції займаються юридичними питаннями, грантами, бізнес-проєктами», — розповідає Захар Бірюков.
Для ветеранів і ветеранок проводять навчання — потім вони можуть почати власну справу. Пацієнти розповідають команді Центру, де або ким вони б хотіли працювати після реабілітації. Відділ соціальної реінтеграції шукає вакансії. Superhumans контактує з різними біржами праці, підприємствами, які дають запити. Наприклад, дуже часто потрібні фахівці з розмінування. Але й сам Центр виступає роботодавцем. Ветерани, які пройшли реабілітацію, як Захар Бірюков, залишаються тут, щоб допомагати іншим пацієнтам. Зараз таких більше десяти.
«Знаєте, коли я прийду до людини хоча б навіть з однією ампутацією, буду там щось вигадувати — це така собі мотивація. Але коли, наприклад, Захар прийде з трьома протезами до когось із невисокою ампутацією, йому і говорити нічого не треба. Він просто своєю присутністю, своїм прикладом такий дає чарівний стусан цій людині, що вона може просто встати, піти і почати займатися всіма видами спорту чи грати на музичних інструментах», — пояснює Андрій Іщик.
За його словами, у Superhumans є багато відділів, наприклад «Рівний рівному», де працюють фактично випускники Центру. А у відділ піару нещодавно прийшов Едді Скот — це британець, який долучився до лав Сил оборони, але через удар російського FPV-дрона в Покровську втратив руку та ногу.
«Центр постійно залучає людей, які пройшли всю цю історію, які мають свій досвід. Вони допомагають максимально швидко адаптуватися», — вважає Андрій Іщик.
«Якщо хтось питає, що таке інклюзивність, я кажу: “Приїжджай у Центр”»
Центри Superhumans є успішними кейсами в плані підходів не лише до адаптації ветеранів, а й до інклюзивності.
«Якщо хтось питає, що таке інклюзивність, я кажу: “Приїжджай у Центр, я тобі покажу, що таке інклюзивність”. Ми все робимо з нуля, вчимося з нуля, а практика міжнародна закінчилась після першого року Superhumans. Тому що приблизно 25 тисяч ампутованих на рік в Україні — це потужна кількість», — каже Захар Бірюков.
Тому Superhumans постійно змінюється, реагує на виклики.
«Треба таке поставити, треба таке зробити. Ми всього одразу не знали і просто багато на що реагуємо. Так з’явилась наша ергокухня. Це теж переважно для пацієнтів із протезом руки», — розповідає Андрій Іщик.
Фото з Instagram Superhumans
За його словами, Superhumans уже вийшов за межі просто центру реабілітації. Сюди постійно приходять із новими ідеями, щось пропонують. Фінансує цей проєкт, до речі, не держава, а міжнародні донори та великий український бізнес. Водночас у наглядовій раді присутні міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко та перша леді Олена Зеленська.
«Ми стараємося бути таким центром активним, трохи веселим. Тому що просто сидіти, плакати і казати, що дайте нам гроші, бо ми тут людей лікуємо чи протезуємо… Скільки ми так, три місяці проїдемо? І далі не поїдемо. Фінансувати успішні проєкти краще», — вважає Андрій Іщик.
До кінця року ще один Superhumans відкриють в Одесі. Цінності, практики та підходи в адаптації ветеранів і ветеранок там будуть такі самі, як і в уже наявних Центрах.
Титани.UA: як обласна ініціатива об’єднує ветеранів Дніпропетровщини
Вони витримали бої, але тепер борються з новою реальністю — протезами, пошуком роботи й потребою знову вчитися жити. Саме для них створено «Титани.UA» — простір підтримки, де ветерани знаходять побратимів, нові навички й віру у власні сили.
Рік тому, у червні 2024 року, ініціативу в Криворізькому районі започаткували лише десять ветеранів, які повірили в ідею. Сьогодні це вже сотні амбасадорів, які повертаються з фронту і не лишаються сам на сам із реальністю, а об’єднуються, допомагають іншим, стають Титанами в тилу.
Раніше редакція «Першого Криворізького» писала про першу річницю впровадження проєкту «Титани.UA» на Криворіжжі.
Зазначимо, що на Дніпропетровщині презентували масштабний проєкт для ветеранів у березні 2024 року, ініціатором стала Дніпропетровська ОВА. Як розповів амбасадор проєкту «Титани.UA» ветеран Микола Михайлець із позивним «Мартин», обласний проєкт діє вже й на Херсонщині.
«Як амбасадор проєкту “Титани.UA” я спілкуюся з пораненими, які повертаються з лікарень. Деякі з них після ампутацій уже не можуть продовжити боронити нашу країну. Приклад — військовий із позивним “Каспер”, із яким я познайомився в реанімації в Києві. Він сирота, пішов на війну добровільно. Після лікування в Німеччині підтвердили, що не зможуть врятувати другу кінцівку — його прооперували, зробили ампутацію. Завдяки допомозі волонтерів і друзів, Криворізької районної військової адміністрації, зокрема Євгена Ситниченка, ми підтримували його: передавали нагороди, прапор, одяг, організували поїздки до нього», — розповідає амбасадор проєкту «Титани.UA».
«Мартин» — доброволець із Луганщини, сапер, колишній командир штурмової роти й амбасадор проєкту «Титани.UA». Після тяжкого поранення в бою за Херсон, шести операцій і пів року на інвалідному візку він не тільки повернувся в стрій — тепер разом з іншими ветеранами вчить дітей не торкатись вибухонебезпечних предметів, реабілітує поранених побратимів і їздить по прифронтових громадах, де рятує життя знаннями.
Після повернення в стрій «Мартин» став амбасадором проєкту «Титани.UA» — ініціативи, яка об’єднує поранених військових, ветеранів і місцеві органи влади (перш за все — на Дніпропетровщині) навколо реабілітації, соціальної інтеграції й освіти громад у питаннях мінної небезпеки.
Головні напрями роботи, у яких працюють ветерани проєкту «Титани.UA»:
- навчальні виїзди в школи й громади з мінно-вибухової безпеки та тактичної медицини (такмеду);
- амбасадорська робота — мотивація поранених, допомога в адаптації й працевлаштуванні;
- організація спортивних і соціальних заходів (змагань із футболу, стрільби, тенісу, плавання) як частина реабілітаційної програми;
- співпраця з місцевою владою та рятувальними службами для масштабування навчань у прифронтових зонах.
Коли діти після наших занять не торкаються підозрілих предметів, а дзвонять у спецслужби — ми виграли ще одне життя
Одне з найяскравіших досягнень — те, що в десятках навчальних закладів пройшли заняття з мінно-вибухової безпеки. «Мартин» та інші ветерани не просто читають лекції — вони дають практичні навички: як поводитись при виявленні підозрілих предметів, як викликати спецслужби, як надати першу допомогу. Результат уже є: випадки, коли після таких занять діти й місцеві знаходили підозрілі предмети й не чіпали їх, а викликали фахівців — таким чином рятувалися життя.
«Разом із паном полковником Юрієм Сіньковським, який зараз обіймає посаду начальника Криворізької районної військової адміністрації з питань взаємодії з військовими ЗСУ, тероборони, ветеранами, членами сімей загиблих та безвісти зниклих військовослужбовців, ініціювали системні виїзди з мінно-вибухової безпеки в прифронтові зони: Марганець, Нікополь, Берислав, Архангельське, Апостолове, Зеленодольськ — місця з великим скупченням загроз. Я кажу відкрито: наша країна — одна з найзамінованіших у світі. Навіть при повному припиненні вогню повне розмінування може зайняти десятиліття — орієнтовно роки, якщо не десятки років. Роботи дуже багато. Ми не лише розповідаємо про мінно-вибухову безпеку, а й додаємо тактичну медичну підготовку. Це дає результати: був випадок, коли дівчинка після прильоту на 44 кварталі врятувала жінку до приїзду швидкої — перетягнула підручними засобами й зупинила кровотечу. Вона не боялася крові й знала, що робити — це результат наших навчань», — розповідає Микола Михайлець із позивним «Мартин».
Також він говорить, що понад 40 навчальних закладів пройшли курси з мінно-вибухової безпеки в Дніпропетровській і Херсонській областях. Після навчань діти знають, що граната може бути із «сюрпризом», тож вони дзвонять у відповідні служби або викликають нас, і це рятує життя. «Мартин» під час інтерв’ю розповів журналістам 1KR.UA, що він разом з іншими проводять курси й для працівників і працівниць різних підприємств Криворізького району.
«“Титани” — це про єдність, порядність і взаємопідтримку. Хлопці, які взяли зброю з перших днів і отримали поранення, вже є титанами. Приєднатися може кожен. Проєкт об’єднує різних людей за однією метою — перемогою. Ми не обіцяємо купити кожному квартиру, але багато повернулись у стрій і працевлаштовані», — говорить «Мартин».
Стаття була підготовлена у співавторстві журналістами «Першого Криворізького» Альоною Музикою «Новин Донбасу» Вікторією Іщенко та редакторками Софією Скибою та Юлією Діденко.
