Колаж створено за допомогою ШІ
Мешканці Донецька та Маріуполя знаходяться у перманентному конфлікті один з одним. Роздратування, непорозуміння і агресія не зникли навіть зараз, коли обидва міста опинились в окупації.
Проте історія цього протистояння почалась не зараз. Свого часу диктатор Сталін заклав чимало національних та регіональних «бомб» у фундамент радянських республік. Конфлікт «донецьких» та «маріупольських» був, вочевидь, однією з таких невеликих «бомбочок», яка отруювала розвиток і співпрацю двох найбільших міст Донеччини протягом багатьох років.
А почалось все ще на початку 20 століття
Таке часто траплялося у Європі у часи становлення капіталізму. Уявіть, живе собі щасливо шляхетна аристократична родина з гербом баронів та давніми привілеями, займає своє важливе місце у складній ієрархічній системі країни. А потім несподівано якийсь хлопчисько з сім’ї пролетарів заробляє дуже великі гроші, купує більш престижний титул графа та починає керувати не тільки своєю рідною округою, але ще і сусіднім баронським містом.
Щось схоже відбулося в історії двох найбільших міст Донеччини — Маріуполя та Донецька.
Перед початком Першої світової війни ці два населені пункти не можна було й порівнювати за статусом. Судіть самі. Повітове місто Маріуполь, в якому проживало майже 60 тисяч мешканців, було другим за вантажообігом портом на півдні Російської імперії після Одеси. Тут працювали два великих металургійних заводи. У місті знаходилися консульські установи 7 європейських держав: Греції, Італії, Австро-Угорщини, Туреччини, Бельгії, Німеччини, Великої Британії. І звісно виглядав Маріуполь відповідно. У ньому було вже багато красивих камʼяних будинків, існував театр, в багатих будинках була електрика. В місті розвивався бізнес, іноземний капітал штовхав не тільки економічний, а і культурний розвиток міста.
На фото — Маріуполь на початку XX сторіччя. Фото Маріупольського краєзнавчого музею
І молода Юзівка (майбутній Донецьк) заснована тільки у 1869 році на місці, де валлієць Джон Юз вирішив побудувати металургійний завод. Тільки у травні 1917 року селище Юзівка отримало статус міста. Але при цьому виглядало не дуже. Російський письменник Костянтин Паустовський, якому не пощастило у 1917 році працювати на місцевому металургійному заводі, описав Юзівку так: «Безладне та брудне селище, оточене халупами та землянками».
Фото — Євродонбас, ринок Юзівки
Період «економічного поневолення» Маріуполя
В період розпаду Радянського Союзу та створення незалежної України конфлікт між Донецьком та Маріуполем поглибився.
Донецький криміналітет намагався взяти під повний контроль інші міста регіону, в тому числі і Маріуполь, і діяв у першу чергу через бізнес, доводячи підприємства до банкрутства та скуповуючи їх фактично за безцінь.
Так в Маріуполі були фактично доведені до банкрутства та «віджаті» Маріупольський лікеро-горілчаний завод, завод медичного обладнання, рибоконсервний комбінат і багато інших підприємств.
Донецький криміналітет скуповував узбережжя Мелекіного, Урзуфу, Білосарайської коси та Бабах-Тарами, обкладав рекетом місцевий малий та середній бізнес. Чи не єдине велике підприємство, якому вдалося встояти під тиском, став Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча. Але й ця перемога, як виявилося пізніше, була тимчасовою.
Коли період розгулу криміналу залишився позаду, розпочався період економіко-адміністративного тиску Донецька на Маріуполь. Місто, яке давало до 4% ВВП України, було жебраком на фоні квітучого Донецька.
В Донецьку будувалися нові торгові центри, спортивні арени, ремонтувалися дороги, розбудовувалися парки, зводилося нове житло.
В цей час у Маріуполі були заборгованості із заробітної плати, бюджет мав величезний дефіцит, а інфраструктура залишалася радянською.
Коли в 1995 році місто очолив мер Михайло Поживанов, не пов’язаний з донецькими кримінально-адміністративними структурами, Маріуполь вперше зміг збільшити бюджетні надходження більш ніж на 50% та розпочати реальні ремонти інфраструктури.
Окупація: образи донецьких і маріупольських пішли по новому колу
Як не дивно, після окупації Маріуполя російськими військами давня ворожнеча двох міст пішла на новий виток.
«Після того, як росіяни взяли під контроль місто, я вирішила поїхати до Донецька, щоб хоча б керогаз собі купити — у Маріуполі не було нічого, крім руїн, а готувати на вогні вже не було ніяких сил. Я поїхала до своєї знайомої в Донецьку, яку не бачила з початку епідемії ковіду. Яке ж було моє здивування, коли вона відмовилася прийняти мене у себе і відмовилася допомогти з покупками. В її словах було стільки злоби, що я аж злякалась…»
Після «визволення» зруйнованого міста російська пропаганда почала заявляти, що зробить із Маріуполя показову картинку відбудови. Це викликало заздрість у мешканців окупованого раніше Донецька…
Тож схоже, проблема непорозуміння між двома найбільшими містами Донеччини — глибша, ніж може здатися, і не обмежується просто конкуренцією. Це — виклик, з яким доведеться працювати після деокупації, поряд із браком води, знищеною інфраструктурою та проблемою колаборантів.
Над матеріалом працювали редакції 0642.ua, 0629.com.ua, Новини Донбасу
