Ілюстративне фото створено штучним інтелектом
Восени 2024 року в Україні спалахнула чергова велика дискусія щодо переміщених осіб, які повертаються на окуповані території. Каталізатором для широкого обговорення у соцмережах стали слова Уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця, який зазначив: кількість ВПО зменшується, люди їдуть назад. Попри те, що Лубінець чітко озвучив причини такої ситуації — недостатня грошова допомога та невпевненість у майбутньому, його заява стала певним тригером для хвилі хейту на адресу переселенців. Чи насправді переміщені особи готові повернутись в окупацію, що примушує їх обирати небезпечні, хоч і рідні, населені пункти — «Новини Донбасу» розбирались у цих питаннях на основі соціологічних досліджень.
60% переселенців мають намір знову жити у Донецькій області
Станом на зараз в Україні налічується понад 4 млн 600 тисяч внутрішньо переміщених осіб — такі дані публікує Інформаційно-обчислювальний центр Міністерства соціальної політики. З них майже 890 тисяч діти. Мова йде про тих ВПО, які зареєструвались, тож по факту реальна кількість може бути вищою. Найбільше людей виїхали з Донецької та Харківської областей. Щодо вікової групи, то на першому місці переселенці віком 61-70 років, на другому 31-40, на третьому 41-50.
Скільки саме ВПО повернулись у свої домівки — офіційних даних немає, але у грудні Мінсоцполітики повідомляло про 29 тисяч таких переселенців, з яких лише тисяча начебто переїхала назад на вже окуповані території, а інші — у зону бойових дій. До цього народний депутат, член Комітету Верховної Ради з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій України, національних меншин і міжнаціональних відносин Максим Ткаченко називав значно більшу цифру — 150 тисяч людей, які перестали бути ВПО та повернулись саме на окуповані території. Правда, потім сам же Ткаченко визнав, що ця цифра перебільшена.
Що ж примушує людей повертатись? Мова не тільки про захоплені населені пункти, а й прифронтові. Влітку Київський міжнародний інститут соціології на замовлення DII-Ukraine дослідив погляди та настрої жителів та вихідців з Донецької області. Було опитано 1010 респондентів. Серед них ті, хто досі залишається в регіоні; хто виїхав протягом 2014-2021 років; хто залишив свої домівки після повномасштабного вторгнення; та ті, хто емігрував за кордон.
У фокус-групи входили в тому числі представники місцевої влади, бюджетної сфери, громадських організацій та медіа, підприємці. В людей питали про зв’язок із регіоном та чи планують вони повертатись, якщо виїхали. 60% переселенців відповіли, що мають намір знову жити на Донеччині, але найближчим часом готові на це тільки 3%. Більшість, 36%, дочекаються закінчення війни, 20% готові повернутись після того, як в регіоні буде безпечно перебувати. Причому, деякі учасники опитування розглядають варіант повернення в Донецьку область навіть, якщо їх житло буде повністю зруйноване.
Взагалі відчуття безпеки буде основним поштовхом до повернення для тих, хто виїхав. Причому, це питання учасники фокус-груп розглядали за різними критеріями. Наприклад, на думку опитаних, наявність ППО не дає гарантії безпеки, бо немає можливості збивати всі ракети, а тим паче артилерію, якою обстрілюють Донецьку область у першу чергу.
Крім цього, сильна ППО не означає, що населений пункт не буде окупований. Тому для 55% переселенців безпека означає закінчення війни взагалі, для 45% — повне припинення військових дій на території області, для 35% — підписання мирної угоди між Україною та РФ. Серед тих мешканців Донеччини, які залишились в регіоні, основні фактори безпеки такі самі. Тільки для них на першому місці по пріоритетності повне припинення військових дій на території області, що логічно, адже люди перебувають безпосередньо майже в епіцентрі боїв.
«Як я бачу закінчення війни? Коли закінчаться ракетні атаки, коли закінчаться смерті, коли буде визволення територій, які не належать зараз Україні. Коли всі люди будуть розуміти, що вони мають можливість повернутися в спокійне місце», — каже один із учасників фокус-груп.
Крім фактора безпеки людей може мотивувати повернутись у свої домівки на Донеччині також ностальгія та любов до рідного міста — так відповіли 55% опитаних, наявність житла — 47%, родинні зв’язки — 33%. Серед додаткових факторів наявність стабільної роботи.
Разом з тим варто додати, що 66% нинішніх мешканців Донеччини навіть не планують нікуди виїжджати, хіба що, якщо буде загроза окупації.
«Я знаю, що роблять окупанти з патріотично налаштованими людьми. Та і взагалі, з українцями. В мене є знайомі, які були в полоні. І я знаю, як це може загрожувати. Тому лише явна загроза окупації», — каже учасник фокус-групи про ймовірність виїзду зі свого міста.
28% з тих, хто вже переселився, не планують повертатись. В першу чергу це ті, хто знайшов себе у нових громадах — розпочав бізнес, діти пішли у школи або університети. Звичайно, наміри повернутись залежать і від того, скільки років ВПО та якої хвилі. Серед переселенців «першої хвилі» — тих, хто залишив домівки після 2014 року, про релокацію назад додому думає 51% опитаних. Серед ВПО «другої хвилі», тобто, тих, хто виїхав після початку повномасштабного вторгнення — це 74%.
Люди повертаються через стигматизацію та неможливість прогодувати сім’ю
Як вже було зазначено вище, лише 3% серед опитаних мешканців Донецької області готові повернутись до покинутих населених пунктів навіть зараз. Тобто, кількість доволі невелика. Причини, чому це відбувається, в опитуванні намагались дослідити доволі глибоко. Серед основних переселенці називають відсутність житла в інших регіонах України або його висока вартість (30% опитаних) та складності у пошуку роботи (16% опитаних) — це фактори доволі очевидні, вони лежать на поверхні.
Одночасно на другому місці серед причин погане ставлення до представників Донецької області з боку жителів інших регіонів. Як виявилось, це може підштовхнути для повернення додому 21% опитаних — тобто, п’яту частину переміщених осіб.
«Ми маємо досвід, що люди повертаються на окуповану територію. Тому що їм зараз в Україні, там, де підконтрольна територія, важче прогодувати своїх дітей, винайняти якесь житло. Тому що ціни — непідйомні. Іноді в деяких громадах, що приймають, не беруть на роботу, якщо ти з певного регіону. Про це не заведено говорити, тому що ніхто не хоче розпалювати конфлікт в державі, але це є. Ми маємо безліч прикладів, коли там з Бахмутського району, з Маріупольського району людям не здавали житло, не брали на роботу», — каже учасник фокус-групи.
У 2014 році стигматизація переселенців була дуже гострим явищем. Тоді ВПО відмовляли у житлі через їх приналежність до сходу України. Після повномасштабного вторгнення ця проблема не така очевидна, але опитування демонструє, що це насправді не так.
«В мене була знайома родина. Троє діток маленьких, мама. Ні, було двоє, мама вагітна народила вже тут. От мама з дітьми. А тато викладач російської мови. Приїхали в Тернопіль. Звісно, що роботи він не знайшов для себе. Оплачувати оренду вони не змогли. І вимушені були повернутися назад», — розповідає переселенка, опитана у складі фокус-групи.
На рішення повернутись впливає і скасування пільг та виплат для ВПО — про це сказали 16% опитаних, а уряд дійсно їх скорочує. Наразі кошти можуть отримати тільки вразливі верстви населення і лише протягом певного часу. Підтримка держави в таких складних умовах, коли люди вимушені почати нове життя, дуже важлива. 9% опитаних переселенців зазначили, що їм не вистачає грошей навіть на їжу.
«Я особисто помітила, що після того, як відмінили багатьом виплати ВПО, люди почали повертатися, тому що вони не можуть сплачувати дороге якісне житло, або ще якось виживати. І повертаються в свої домівки», — каже опитана переселенка.
Люди повертаються, якщо покращується безпекова ситуація чи населений пункт звільняють ЗСУ. Наприклад, в Лиман Донецької області, який був деокупований восени 2022 року, майже одразу приїхало понад 3 тисяч людей. Але зараз місцеві мешканці змушені знову покидати це місто, бо обстріли стали дуже частими. Також серед причин повернення переміщених осіб у свої домівки мовний бар’єр (8% опитаних); необхідність догляду за членами родини похилого віку та людьми з інвалідністю (11% опитаних) чи за господарством (10% опитаних).
65% донеччан не підтримують ідею територіальних поступок навіть заради миру
Більшість опитаних, попри прив’язку до регіону, все одно в першу чергу ідентифікують себе, як громадяни України. Чим довше людина відірвана від Донеччини, тим менший зв’язок із нею вона відчуває. Наприклад, серед тих ВПО, які виїхали після 2014 року, тільки 55% вважає себе зараз представником Донецької області. Серед тих, хто покинув дім після лютого 2022 року це 82%.
Щодо майбутнього Донеччини протягом найближчих 10 років, тут думки людей доволі негативні. Більшість, 28%, вважає, що регіон не зможе подолати наслідки війни, а рівень життя там буде низьким. 16% опитаних бояться, що РФ вдасться окупувати всю область. Песимістичні настрої в першу чергу серед тих донеччан, які виїхали за кордон. Стимулом для повернення люди називають надання житла замість втраченого, прискорення відновлення зруйнованої критичної інфраструктури, залучення іноземних інвестицій для відновлення і розвитку Донецької області.
Водночас Донеччину через 30-50 років бачать зовсім іншою — високотехнологічним та сучасним регіоном, де створено багато робочих місць з високими заробітними платами. Там має бути розвинена туристична галузь, відновлено більшість будівель та споруд, які були зруйновані під час війни. Щодо того, як взаємодіяти тим, хто понад 10 років жив в окупації, з тими, хто перебував на підконтрольних Києву територіях, опитані вважають, що треба створити інституції та прийняти закони, які будуть захищати проукраїнськи налаштоване населення. Крім цього, пропагувати українську культуру і мову на звільнених територіях.
«Кількість проросійського населення не стала більшою. Там рівно стільки, скільки було до 2014-го року. Я не зміг там жити тільки тому, що їх підтримувала Росія і їх було більше, умовно кажучи. Якщо буде захист держави, якщо будуть працювати якісь інститути, які будуть захищати тих, хто буде там проводити асиміляцію, то, в принципі, можна туди повертатися», — вважає переселенець «першої хвилі».
Лише 13% опитаних цілком згодні, що Україна може поступитись своїми територіями, захопленими з 2014 року і до сьогодні. Більшість, до 65%, все ж таки не підтримують ідею територіальних поступок навіть заради миру.
Аби убезпечити Донеччину від Росії, на думку частини опитаних, треба побудувати в регіоні мілітаристську зону. Водночас інша частина респондентів проти такого рішення, хоча й вони кажуть про «сіру зону». Вона, мовляв, має бути невеликою та не торкатися їхніх населених пунктів.
