“Народ, що вмирає мовчки, не воскресне. Але той, що знаходить слова — повертає себе до життя.”
Василь Барка — український поет, прозаїк, мислитель. Людина, яка першою на весь світ крикнула:
“Голодомор — це не трагедія. Це вбuвство. Це геноцuд.”
Олександр Турчинов, історик, сторінка ФБ.
Його роман «Жовтий князь» — не просто література. Це стогін української землі, що втрачала своїх дітей. Це сповідь від імені мільйонів — і тих, хто вижив, і тих, кого заморили голодом у 1932–1933 роках.
Роман був написаний у вигнанні — у США, куди Барка потрапив після війнu. Він не мав ні комфорту, ні визнання. Але мав слово. І совість. І пам’ять.
У центрі твору — селянин Мирон Катранник та його родина. Ми бачимо їхній повільний шлях до скону — не тому, що врожаю не було, а тому, що влада свідомо забирала останнє зерно, останню кору з дерева, останній подих.
«Жовтий князь» — це образ радянського режиму, що приходить не з серпом, а з косою.
Василь Барка одним із перших сказав про те, про що мовчали десятиліттями — Голодомор був не “наслідком посухи”, а цілеспрямованою зброєю Кремля проти українства.
І саме Барчин роман був переданий у перші переклади англійською — він відкрив очі західному світові, який тоді ще не вірив у таку жорстокість.
Цей твір був заборонений в СРСР, але потрапляв в Україну через самвидав. Люди передавали його потайки й пошепки. Читали ночами. І плакали.
Барка казав:
“Хто виносить народну муку на світло — той очищає націю.”
А ще він вірив, що слово — це зброя. Що письменник не має права мовчати, коли гине його народ.
У його долі — стільки втрат, вигнання, бідності, але ні на мить він не зрікся України. Навіть у таборах переміщених осіб після війни він писав українською. Навіть прибираючи сходи у Нью-Йорку, він складав українською вірші. Бо був українцем — навіть коли його батьківщину намагалися стерти.
Перечитаймо хоча б кілька рядків «Жовтого князя». Згадаймо мільйони тих, кого вже не почуємо…
Але завдяки Барці — ми можемо говорити за них.
Василь Барка (1908–2003).
Народився в Полтавщині.
Був поранений на фронті Другої світової.
Після війни — в еміграції в Німеччині, а згодом — у США.
Автор десятків поетичних і прозових творів, глибокий філософ християнського спрямування.
«Жовтий князь» (1963) — перший художній твір, що зобразив Голодомор як геноцuд.
Пам’ятаймо. Читаймо. Передаваймо далі.
Бо народ, який знає своїх геніальних поетів — ніколи не стане на коліна.
