У 1582 р. в селі Кульчиці у Самбірщині, в сім’ї шляхтича, народився Петро Конашевич, син-одинак, який успадкував сімейний герб і світлий розум. Хлопчина рано лишився сиротою, тому його вихованням опікувався Костянтин Острозький. Петро навчався в Острозькій академії та в школі Львівського братства, де подружився з майбутнім митрополитом Іовом Борецьким. Петро Конашевич мав хист до наук, писав наукові розвідки, наприклад, твір «Пояснення про унію» та низки віршів.
Ганна Черкаська, письменниця, сторінка ФБ.
Потім 20-річного Петра Конашевича обвінчали із 16-річною шляхтянкою Анастасією Повченською у церкві Флора і Лавра рідного села.
Родина молодих мешкала в Києві у власному маєтку, котрий пізніше Петро Сагайдачний використовував як тимчасову гетьманську резиденцію. Незабаром у них з’явився син Лукаш.
Петро Конашевич служив домашнім учителем, а також помічником київського судді Івана Аксака.
У 30 років потрапив ще до однієї академії – на Січ у гирлі річки Чортомлик. Конашевича, який за хвилину випускав від 8 до 10 стріл, визнали неабияким лучником. «Сагайдачний, та й годі!» – вирвалося у когось. Отак слово вирвалося на волю – і полетіло, став тоді Конашевич Сагайдачним. Вивчив козак стратегію, тактику, сформувався як полководець; побував і обозним, і кошовим отаманом, і гетьманом.
У бездержавній Україні Сагайдачному дісталося військо на 4 тисячі степових орлів, які полювали на людоловів. Гетьман юрбу перетворив на професійне вишколене військо. Сам не пив і козаків до цього привчив. Усі вивчили пішу та кінну службу, стріляли з мушкетів, вправно орудували шаблею, списом, кидали ножі. Кожна сотня мала вузьких спеціалістів: розвідників-пластунів, гармашів. Сагайдачний запровадив скорострільний рушничний бій, мотузяні драбини з гаком; знаки сурмою, ракетами. Військовий геній гетьмана, вміння не канючити гроші, а здобувати їх, дало можливість утримувати справжнє військо на 40 тисяч козаків.
Гетьман Сагайдачний кожного року мав перемоги загальноєвропейського значення; зламав світову традицію: 300 років на Порту не сміли нападати, а бездержавні козаки нападали й перемагали. Сагайдачний контролював Чорне море і мріяв про український Крим!
У 1605 р. козаки Конашевича вистежили 10 галер, позичили у них турецькі гармати для здобуття фортеці Варни. Отут вперше пролунало прізвище гармаша Засядька. Побіжно запорожці визволили 6 тисяч невільників, захопили знаних турків для обміну на запорожців. Взяли січовики 180 т золотої здобичі, третю частину закопали в урочищі Сагайдачного і залишили заначку для нащадків.
У 1618 році поляки звернулися до Сагайдачного з проханням допомогти королю Владиславу, котрий вирушив під москву. З 20 тисячами козаків Сагайдачний здобув Ливни і Єлець, розбив московські ополчення Пожарського й Волконського, дорогою зруйнував усі московські фортеці; визволив з полону королевича Владислава. 14 жовтня 1618 р. гетьман прийняв капітуляцію московського царя.
За видатні заслуги в боротьбі з турками Сагайдачний був обраний головою Європейської ліги християнської міліції, що мала на меті боротьбу з турками та недопущення їх у Європу.
У 1615 р. Сагайдачний із усім Військом Запорізьким вступив до Київського братства, що дало останньому матеріальну та військову підтримку. У 1620 р. завдяки своєму авторитету гетьман домігся того, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох українських священиків, і відновив Київську митрополію.
У вересні 1621 р. гетьман був тяжко поранений під Хотином, зброєю з отрутою. Переможець повернувся до Києва, дав раду справам освіти й релігії, родинним проблемам.
Перед сконом у своєму заповіті гетьман призначив опікунів для дружини — київського митрополита Іова Борецького та наступника на гетьманській посаді Оліфера Голуба. Анастасія в 1624 році удруге вийшла заміж за шляхтича Івана Пйончинського та мешкала в маєтку неподалік с. Вирва.
Тож 20 квітня 1622 року упокоївся великий державник України – гетьман Петро Сагайдачний. Петро Сагайдачний був похований в Києві на території Києво-Могилянської академії, радянці знищили його могилу й збудували на тому місці їдальню.
Шабля Сагайдачного зберігається в музеї Кракова.
Письменник Костянтин Паустовський завжди з гордістю розповідав друзям про те, що зачинателем славного роду Сагайдачних-Конашевичів-Паустовських є гетьман запорозьких козаків. У Києві, в будинку діда Паустовський знайшов написану латиною гетьманську грамоту – “універсал”, мідну печатку з гербом часів гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та кілька козацьких люльок. Костянтин Паустовський оспівав славне козацтво у лебединій пісні – “Повісті про життя”, бо “людина не може жити без батьківщини, як не може жити без серця”. А серце за походженням – козацьке, запорозьке.
