Наука
19 квітня 2025 року, у переддень уродин генерал-хорунжого Армії УНР Юрія Тютюнника, що у 1920-их роках готував під час перебування у вимушеній еміграції в Румунії широке антикомуністичне повстання у Наддніпрянській Україні, Служба зовнішньої розвідки України опублікувала нові дані щодо операції радянських спецслужб із його виманювання до Союзу
Зміст
Матеріал “Генерал-хорунжий Армії УНР Юрко Тютюнник. Невідомі факти, світлини, вірші” з’явився на сайті відомства.
“Сама операція докладно описана у численних публікаціях, підготовлених на підставі слідчої та оперативної справ. У них лише трапляються окремі неточності й домисли. Зокрема нерідко йдеться про те, що отамана перед захопленням “ще у човні оглушили, за двома версіями, ударом руків’я револьвера або веслом” (про це йдеться у присвячені Тютюннику статті української Вікіпедії – ред.). Насправді було не так. В архівних документах зазначається, що перед переправою з румунського берега на український для відвідання наради організованої чекістами міфічної легендованої організації “Вища військова рада” Ю. Тютюнник до останнього сумнівався, чи справді та існує і чи все те не є пасткою. Коли на його вимогу з радянського боку прибув наближений до нього Петро Стахів, на той час уже завербований органами дпу УСРР агент, він його відвів поодаль і запитав: “Петре, не будемо один одного підводити. Чи не фікція ця “Вища військова рада”? Той відповів, що організація справжня і люди в ній цілком надійні”, – розповідається у статті.
Читайте також: Вірив у “хороших рускіх”, розпустив армію, визнав СРСР: рівно 90 років тому на лікуванні у Кисловодську загадково помер Михайло Грушевський
Після цих слів Ю. Тютюнник, як ідеться в архівних документах, сів у човен і дав команду на переправу. До іншого берега Дністра дісталися без пригод. “А вже коли на суходолі на отамана несподівано накинулися чекісти, які маскувалися у засідці, він від несподіванки та пережитого сильного шоку знепритомнів. У непритомному стані перебував упродовж двох годин”, – зазначається у публікації СЗР України.
Настрої перед розстрілом
Наступним кроком “совітів” після виманювання Юрка Тютюнника з Румунії до Радянської України було переправлення звідти особистого архіву генерала. Нині усі ці документи, а серед них – понад 2 000 таких, що написано рукою Тютюнника, зберігаються у Галузевому державному архіві СЗР України.
Читайте також: Разом проти радянської Росії: як 100 років тому війська Петлюри та Пілсудського звільнили Київ
Серед документів знайдено і повний текст рукописного вірша, який Тютюнник написав 28 лютого 1929 року, перебуваючи у Харківській в’язниці ДПУ, і підписав своїм літературним псевдонімом “Юртик”. Тоді його вдруге заарештували. За відверті антирадянські погляди і за те, що не повністю розкрив перед чекістами підпільну мережу в Україні, яка створювалася ним ще до арешту в 1923 році. У відкритих джерелах наводиться лише остання строфа, як нібито короткий вірш. Повний же текст такий:
Хтось посіяв пахучий горошок,
І росте він так буйно, як хміль.
Він приваблює серце та очі,
Він пригадує зуб’я борін.
Бо тим зуб’ям скородив я поле,
Поруч з ним я ходив по ріллі.
Горуваті життя мого гони,
А все ж зуб’я в пригоді мені.
Бо коли насувалась навала,
Щоб здушити за горло вночі,
Україна від краю до краю повстала,
З того зуб’я кувала мечі!…
На балконі посіяно айстри.
Не пахучі, та гарні вони.
І крізь мури кам’яні і ґрати
Чути шепчуть: “Іди до мети!”
Бо вподобав я айстри розкішні
За їх кольори вільні, як міт.
Бо під стіл як ходив я ще пішо,
Поміж айстр прочитав “Заповіт”.
Бо як гуркнуло громом у хмарах,
Узялись за гармати і ми,
І кайдани іржаві ми рвали,
З “Заповітом” ішли до мети».
І горошок, і айстри зів’яли,
Їх укрито туманів руном,
А холодні вітри хоч і грають,
Вони з листям посіють зерно.
Хіба можна спинити стихію?
Не спинити ж нікому життя?…
Україна діжде буревію,
Не згноїти ж бо того зерна!
Хіба ж можна засипати море?
Хоч би й гору кісток навернуть?
Не злякають ніякі нас гони, –
До мети пробиваємо путь!…
(ГДА СЗР України. – Спр. 11012. – Т. 37. – Арк. 1).
А ось уривок із одного з рукописних творів Тютюнника: “Само життя без жалю викидає на смітник ідеологів «братнього співжиття». В кому ще є жива душа, той поривається на допомогу існуючому вже фронту, а не дезертує під прапор містичних фронтів і не грається в “центри”, що, не маючи національної гідности, шукають рятунку там, де кувалися і куються кайдани на Україну” (ГДА СЗР України. – Спр. 11012. – Т. 42. – Арк. 359).
Читайте також: Цинік і гравець. Історик Олександр Кучерук про людину, до якої багато питань, – Володимира Винниченка. Ексклюзивне інтерв’ю Мирославі Барчук
Ці прозові й поетичні рядки написано в різні періоди життя Юрія Тютюнника, з різницею приблизно в десять років, але в них чітко простежуються життєве кредо автора, його біль, його любов до України, уболівання за її долю. І ці рядки свідчать про те, що ані арешти, ані численні чекістські намагання його зламати, переінакшити, зіграти на його слабкостях не знищили в ньому національної ідентичності, наголошують у СЗР.
Довідка
Після того, як влітку 1923 року Юрка Тютюнника успішно ввели в оману та витягли до СРСР, комуністи використовували його для контрпропагандистських кінофільмів, книжок і лекцій. Одначе, 1929 року заарештували й за рік, у 30-му, розстріляли у Москві.
Дружина й двоє доньок генерал-хорунжого, ймовірно, не пережили Голодомор.
- Перед цим очільник Львівської ОВА Козицький запропонував перейменувати у Львові вулицю Володимира Винниченка, бо той, на думку посадовця, “заподіяв шкоду українській державності в період Перших Визвольних Змагань” і був “колаборантом”, “ворогом української державності”.
