Руслана Киричук
Руслана Киричук – фельдшерка водолазно-рятувального відділення аварійно-рятувального загону спеціального призначення міста Луцьк.
Її основне завдання – дбати про здоров’я водолазів-рятувальників. Щоденні медичні огляди водолазів до та після спуску під воду, надання допуску або встановлення обмежень до спусків за результатами їх медичного огляду, рекомендації щодо покращення стану здоров’я колег і підтримка їх відмінного фізичного стану для роботи в екстремальних умовах, а також навчання громадян правил безпеки на воді та порядку рятування людини – ось неповний перелік щоденних службових справ Руслани, як фельдшерки-рятувальниці. Про це повідомляє пресслужба ДСНС Волині.
Виклик на виїзд може бути будь якої хвилини, тому в них з колегами постійна 100% готовність до будь якої ситуації.
До роботи в ДСНС Волині вона працювала медичною сестрою в операційному відділенні одного з медичних закладів, де надавала допомогу і цивільним, і військовим під час складних операцій.
Руслана не боїться змін, вирішила спробували свої сили в службі цивільного захисті на Волині.
В її службовій практиці були важкі ситуації.
«Найтяжчий випадок – це виїзд на пошуки двох зниклих на водоймі 3-річних двійнят, хлопчика та дівчинки. Зазвичай, коли їдемо з хлопцями на завдання, спілкуємось, обговорюємо робочі моменти. Цього разу в салоні машини було сильне хвилювання та тиша. Першою рятувальники знайшли дівчинку, пошуки хлопчика тривали. Я молила Бога, щоб дитина була живою. Ми шукали його скрізь, обстежували місцевий ставок і канави. Психологічно було важко, адже я теж мама. Коли знайшли дитину, ми всі неймовірно зраділи. Я оглянула хлопчика та передала його працівникам «швидкої», – згадує Руслана.
Часто трапляються випадки пошуків загиблих на воді відпочивальників чи рибалок. Окрім медичної допомоги потерпілим та колегам-водолазам, Руслані не раз доводиться психологічно підтримувати рідних загиблої на водоймі людини.
«До кожного слід знайти потрібні слова у такі важкі хвилини. З ким просто поговорю, потримаю за руку, обійму, допоможу вмити обличчя чи сісти, а є випадки, коли люди хочуть побути на самоті. Це завжди важкий біль для цих людей, отож мимоволі пропускаєш його і через себе», – розповідає фельдшер.
«Одного разу ми приїхали на пошуки потопельника, там знаходилась його мама. Жінка не відразу йшла на контакт, вичекавши момент, я підійшла до неї та запропонувала поміряти тиск, після чого ми з нею поговорили. Коли хлопці завершили пошуки, я пішла до машини, щоб їхати. Жінка не відводила від мене очей, я зрозуміла, що вона щось хоче від мене, тому повернулась. Коли я підійшла, вона мене сильно обійняла, ніколи цього не забуду. В їх очах та обіймах були слова подяки», – поділилась пані Руслана.
Щоб трагедій на воді було менше, фельдшерка часто проводить навчання для дітей та дорослих алгоритму надання домедичної допомоги та разом з колегами бере участь у навчаннях з порятунку людей, аби удосконалити свої навички.
Вдома на маму-рятувальницю завжди з нетерпінням чекає чотирирічний син Арсен, який любить приміряти мамину форменну кепку та полюбляє червоні пожежні машини, яких у хлопчика цілий іграшковий автопарк.
