Луцьк
Якось прочитала в одному із досліджень, що ідентичність Луцька не сформована. Міська культура, міські традиції не сформовані і на те є історичні підстави: війни, демографічні хвилі: від’їзд місцевого населення, приїзд до міста людей з навколишніх сіл, політики країн, до складу яких у різні періоди входив Луцьк, свідоме заселення міста людьми певних категорій (військові з інших країн, територій).
Не полишає відчуття, ніби міська культура Луцька постійно вимивалась, а «свідомість міста» не встигала сформуватись. Міська ідентичність формується впродовж тривалого часу, а всі ці процеси, які відбулись протягом одного лише 20 століття, такому формуванню не сприяли. Відбувались постійні трансформації, за яких не встигали виростати покоління, які б починали ідентифікувати себе з Луцьком, його простором, з пам’ятками, архітектурою, які б відчували зв’язок з ЦИМ містом.
До повномасштабного вторгнення разом з колегами ставили собі за мету «виховувати» лучанина, популяризувати (транслювати) якомога більше знань про місто різними способами. І в якийсь момент, здавалось, проростає, хай маленьким паросточком, емоційна прив’язаність молоді до Луцька, відчувалось, що з’являється гордість за місто і бажання бути не просто його жителем, а містянином, що готовий брати на себе відповідальність за нього. За кілька останніх років до мене неодноразово підходили молоді люди (і це, мабуть, були найвищі відчуття моєї особистої гордості), аби подякувати за те, що надихнула їх вступити на туризм, але УВАГА! – не для того, щоб подорожувати світом, а щоб розповідати про Україну і Луцьк світу!
Цікаво, що гості, які вперше приїжджають до Луцька, чітко відчувають його особливу атмосферу – особливу ЛЮДЯНІСТЬ лучан. І це ні в якому разі не про простакуватість чи провінційність, а, радше, про ШЛЯХЕТНІСТЬ, а в ній чесність і гідність, а ще самоповага і повага до інших. І цю ауру, ці відчуття ми мусимо зберегти.
Сьогодні багато молодих, сильних, перспективних лучан пішли на фронт, хтось виїхав з дітьми за кордон, – знову відбулись ті ж процеси, що і 50, і 100 років тому. Натомість, як і колись, приїхало багато нових жителів, які змушені були покинути свої міста і села, тікаючи від війни. Зараз вони вивчають наше місто, намагаючись зрозуміти, чи стане воно їхнім. Також повернулись ті, хто народився в Луцьку, але проживали/працювали в інших містах, більших, бо ж там і перспектив було більше, і, звісно, про Луцьк вони теж не завжди знають достатньо…
Ми знову перебуваємо в стані трансформації, хоч іноді він й змінюється відчуттям якоїсь лімінальності, а тоді вкотре як ніби коливальним рухом маятника нас кудись несе… Знову відчувається момент розриву у формуванні луцької ідентичності.
І боронь Боже назвати мене консерваторкою і боягузкою перед змінами! Ні, я чітко усвідомлюю, що трасформації – це пізнання і можливості прояву людських чеснот, таких як віра, надія і любов. Але так хочеться бачити як крізь всі транформації міцною гілкою від самого кореня простягаються ЦІННОСТІ міста, які є осердям ідентичності, бо ж наше покоління є тими, хто пам’ятає, що було «вчора» і має можливість творити «завтра». Коріння, якщо його плекати, дає життєдайну силу усім гілкам, усім листочкам, усім квітам, яким судилось розцвісти, усім плодам, яким вдасться зав’язатись.
Місто – це не механізм, який можна розкласти на деталі, якісь викинути, нові додати і завести вручну. Місто – це живий організм, який треба відчувати, в нього й з нього треба проростати, його, зрештою, просто треба ЛЮБИТИ, не порівнюючи репутації, слогани й бренди.
А це часто буває ох як непросто! Правда?
