До Дня рятувальника, який відзначають 17 вересня управління ДСНС опублікувало історії двох родин з Прикарпаття, які пов’язали своє життя з цією професією.
Про це інформує “Галка” з посиланням на Головне управління ДСНС в Івано-Франківській області.
«Вибір за покликом серця» – про родинну династію рятувальників — сім’ю Липівських
Найстаршим серед династії рятувальників родини Липівських з села Росільна, Івано-Франківського району, є пан Іван. Пожежно-рятувальній справі він присвятив 20 років свого життя. Мужність та безстрашність батька породила бажання присвятити себе професії рятувальника й синові Миколі. Командир відділення Державного пожежно-рятувального поста смт Солотвин, Микола Іванович Липівський в надзвичайники подався у 2003 році.
“Переступаючи поріг частини, головне — забувати про себе, свої власні проблеми, адже робота пожежника вимагає зосередженості та самовідданості. Ніколи не забуду, коли у 2005 році, під час порятунку двох чоловіків, яких засипало ґрунтом під час копання криниці, я сам опинився під насипом. Було страшно, темно, холодно, але зібравшись, я поборов страх та зміг вибратись”.
Також Іван Липівський не може забути день, коли у 2010 році в селі Дзвиняч, Богородчанського району, внаслідок саморобного виготовлення бензину виникла пожежа, де загинула дівчинка дошкільного віку та її дідусь.
Десятки врятованих житлових будинків, врятовані сім’ї, діти, ліквідація ДТП, та сотні врятованих тварин залишаються за спиною Івана Васильовича.
“Тепер, після стількох років роботи рятувальником, я переконаний, що з вибором професії не помилився, що знайшов справу для душі і виконував її з усією відповідальністю”, – каже й син Івана – Микола.
Паростки любові до професії рятувальника проросли й в серці онука пана Івана — Павла: у 2023 році він вступив на навчання до Вінницького ліцею безпекового спрямування та національно-патріотичного виховання Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Професія батька та дідуся завжди приваблювала його багатьма характеристиками, зокрема, мужністю, цілеспрямованістю, самодисципліною, а розповіді про робочі будні дали зрозуміти що таке оперативно приймати рішення та діяти відповідно до ситуації.
Багаторічна бездоганна служба родини Липівських ще раз доводить, що професія рятувальника – лише для мужніх, сильних духом, морально та фізично загартованих людей.
Слідами батьків: історії династій рятувальників з Коломийщини
Ще в дитинстві Володимир Вацик та Назар Федуник знали, що їхнє покликання — рятувати життя. Виростаючи поруч із батьками, які присвятили своє життя Службі порятунку, ці юнаки мали перед собою яскравий приклад мужності та самовідданості.
Володимир Ігорович Вацик вже понад 16 років несе службу у структурі ДСНС. Сьогодні він обіймає посаду начальника 7-ї Державної пожежно-рятувальної частини у місті Коломия, його шлях у цій професії розпочався ще зі вступу до Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
За спиною Володимира різні надзвичайні ситуації, у кожній — частинка його душі, адже кожен виклик, кожна рятувальна операція залишають слід у серці рятувальника. Все це передалося від батька, Ігоря Ярославовича Вацика, котрий понад 30 років віддано служив у пожежно-рятувальній службі Прикарпаття, пройшовши шлях від простого рятувальника до начальника Коломийського міськрайонного відділу Головного управління ДСНС в області. У 2020 році серце Ігоря Вацика перестало битися, а його справу гідно продовжив син.
Назар Романович Федуник теж обрав шлях рятувальника, наслідуючи приклад свого батька, Романа Михайловича, який з 1996 по 2013 роки служив в органах та підрозділах ДСНС. У 2017 році Назар, здобувши спеціальну освіту, розпочав свою кар’єру у Коломийському міськрайонному відділі ДСНС в області, ставши провідним інспектором.
Згодом, у 2018 році, очолив караул, і сьогодні продовжує нести службу на цій відповідальній посаді. За його плечима — сотні виїздів на ліквідації пожеж, надзвичайних подій та надзвичайних ситуацій, де кожен виїзд є випробуванням, що потребує миттєвої реакції, рішучості та командної роботи.
Молоді чоловіки, спостерігаючи за батьками, які ризикували своїм життям заради порятунку інших, самі вирішили присвятити життя такій благородній справі. Вибір стати рятувальником для Володимира Вацика та Назара Федуника був не випадковим — це результат багаторічного спостереження за батьківськими вчинками, їхньою сміливістю та відданістю.
Обидві сім’ї, Вацик і Федуник, є живим доказом того, що рятувальна справа — це більше, ніж просто професія. Це родинна спадщина, передана від батька до сина, де кожне покоління продовжує цей шлях, ставлячи на перше місце життя інших.
