Коли 24 лютого 2022 року з нападом росіян розпочалася велика війна, ворога зустріли належно. Тисячі добровольців і військових-контрактників стали на захист Батьківщини. Серед них був і буковинець Тарас КОЧЕРГАН.
Підписав контракт у 2019 році
Тарас народився у 1978 році у селі Петраші, що на Путильщині. Після закінчення школи, у 1994 році, працював у різних сферах. У 1996 році вперше потрапив до Збройних сил, проходячи строкову службу на Миколаївщині. Звільнився в запас у 1998 році, одружився. Працював лісником. З дружиною виростили трьох чудових дітей.
У 2019 році Тарас підписав контракт зі Збройними силами України і доєднався до 2 гірсько-штурмової роти 108 окремого гірсько-штурмового батальйону 10 окремої гірсько-штурмової бригади “Едельвейс”.
“Виконував завдання на Донеччині, неодноразово брав участь у бойових діях. Саме в складі 2 гірсько-штурмової роти зустрів велике вторгнення Росії на територію України і одним з перших давав їм відсіч. Важко описати всі бойові епізоди, адже їх було чимало. Є історії, які залишаться на все життя, моменти, коли гадав, що прийшов кінець, і лише дивом вдавалося вижити”, – каже Тарас.
13 червня 2022 року, перебуваючи в селі Врубівка на Луганщині, Тарас з побратимами зазнав масованої атаки ворога, який наступав і перевершував силами. Використовував як важку техніку, так і артилерію.
“Ворог відкрив масований артилерійський обстріл. Під прикриттям цього обстрілу вперед почали рухатися колони танків і бронетранспортерів. Ми були змушені покинути населений пункт, оскільки залишатися там означало б неминучу загибель. Я залишився прикривати відступ своїх побратимів та був одним з останніх, хто виходив з Врубівки, намагаючись затримати просування ворога. Перебуваючи у засідці на околиці села, побачив, як у мій бік рухається близько восьми танків, за якими йшли бронетранспортери з піхотою. Ситуація була катастрофічною, адже сили нерівні, тож шансів вижити майже не було. Проте вирішив не залишати населений пункт без бою, намагаючись завдати ворогу максимальних втрат. Здійснив чотири влучні постріли з РПГ по одному з ворожих танків, вивівши його з ладу та знищивши екіпаж. Це дало змогу виграти нам час для перегрупування. Під час цього бою отримав контузію. Осколки від вибуху пошкодили шолом, і я на кілька секунд втратив свідомість. Проте, отямившись, зміг зорієнтуватися і продовжив відступ у тил, прикриваючи побратимів”, – розповідає воїн.
У той день 2 гірсько-штурмова рота зазнала втрат, проте змогла заподіяти й ворогу шкоди. Врубівка дісталася окупантам великою ціною. Воїн також згадує наступний бій під містечком Спірне, що на Донеччині, наприкінці 2022 року.
“Ворожий підрозділ з двох десятків солдатів прорвався до стратегічно важливої позиції на околицях міста. З групою з п’яти бійців ухвалили рішення піти в контратаку. Нам вдалося знищити ворога і відновити контроль над позицією, утримуючи її до підходу підкріплення”, – каже Т. Кочерган.
“Ми вільний народ, який не здається”
Згодом у черговому бою Тарас отримав серйозне пошкодження коліна. Станом на зараз проходить реабілітацію. За подвиги Тараса відзначено державними нагородами – орденом “За мужність” ІІІ ступеня та медалі “Захиснику Вітчизни”.
“Хоча і більша частина світу не вірила в те, що Україна зможе вистояти проти “другої армії світу”, справжні патріоти та воїни змогли показати: українська нація незламна, ми вільний народ, який не здається. Навіть, коли було мало надії на перемогу, герої не здалися, прийняли бій та подарували віру у нашу перемогу. Проте ще далеко до закінчення війни. Тепер кожен з нас має долучитися до захисту країни, адже лише разом ми здолаємо ворога”, – говорить воїн. (За матеріалами пресслужби 108 окремого гірсько-штурмового батальйону)
